У разі виникнення досить серйозної загрози та конкретної проблеми НАТО захищатиме своїх членів з усіх сил. Та що як Альянсові доведеться прий­мати рішення поспіхом за непевних обставин? Тоді реагування може бути повільним або недієвим. Треба подбати про інші варіанти, зокрема засоби стримування силами країн, які готові швидко застосовувати свій потенціал, виявити рішучість і гнучкість, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Про це йшлося на нещодавньому обіді у Варшаві, де зустрілися експерти з питань безпеки. Ми обговорювали сценарій, за якого на Польщу "випадково" впаде російська ракета під час військових навчань у Калінінграді. Як повинен і як реагуватиме Захід?

Один із варіантів – купитися на виправдання росіян. Усі помиляються. ВМС США помилково збили іранський авіалайнер у липні 1988-го. Американська влада виплатила $131,8 млн компенсації. За п’ять років до того СРСР влучив у корейський пасажирський літак, що потрапив у радянський повітряний простір. Щоправда, тоді компенсації ніхто не виплачував. Обидві трагедії сталися в часи політичної напруженості, й жодна не призвела до ескалації.

Читайте також: Американська армія й російська загроза: слабкість як запорука сили

Отже, багато залежатиме від вибачень Кремля. Щирість можна виміряти. Якщо росіяни негайно припинять навчання, ініціюють дисциплінарне розслідування (можливо, за участю міжнародних спостерігачів), щоб з’ясувати причини хибного кроку, і відразу запропонують компенсацію за матеріальну шкоду й загибель людей, це може зняти напруження. Та якщо Кремль почне ухилятися від відповідальності й сипати звинуваченнями (наприклад, заявить, що західні засоби радіоелектронної боротьби заблокували керування ракетою і спричинили відхилення від її курсу), то в Польщі й деінде вирішать, що Росія випробовує рішучість Заходу. Та для більшості країн пріоритетом буде радше залагодження кризи, ніж переконливий сигнал про готовність протидіяти.

Тоді й спливе на поверхню слабкість військових і політичних структур Заходу. Виникне загроза розколу в Північноатлантичній раді – керівному органі НАТО, що відповідає за політичні рішення. Польща може вимагати застосувати статтю 4 або навіть статтю 5, які визначають схему політичних і військових дій Альянсу для колективної оборони. Поляки можуть зажадати введення Сил швидкого реагування, які, за задумом, є першочерговим засобом стримування НАТО. Та що як Північноатлантична рада під тиском боязких південних і західних країн-членів не задовольнить вимог Польщі?

Навіть якщо Альянс швидко прийматиме рішення, варіантів насправді обмаль. Сили швидкого реагування не в найкращій формі: 9-й танковій бригаді ЗС Німеччини, яка має очолити цю структуру з 2019 року, суттєво бракує оснащення.

Хай там як, а будь-яка російська провокація, навіть обмежена, будь-який суперечливий крок можуть спричинити розкол у НАТО та неналежне реагування. Це завдасть серйозного удару по його єдності.

Читайте також: Пізнє пробудження: несвоєчасна реакція на російську загрозу

Розгляд такого сценарію засвідчує, наскільки різні інтереси Польщі (та її союзників на російському кордоні) й решти членів Альянсу. Для влади у Варшаві, Таллінні, Ризі та Вільнюсі слабке реагування є небезпечнішим, ніж потужна протидія. В інших європейських столицях (та й у Вашингтоні) мислять інакше. Реагувати на російську провокацію в односторонньому порядку для Польщі ризиковано, до того ж такими діями вона ще більше підкреслить брак дипломатичної підтримки.

Альянсу треба над цим попрацювати. Але навряд чи варто сподіватися на швидкі зміни. Проміжним варіантом може бути коаліція країн, що мають великий потенціал і готові швидко реагувати. Швеція та Фінляндія хоч і не є членами НАТО, проте більше зацікавлені в колективній обороні проти Росії, ніж такі віддалені країни, як Португалія чи Італія. Держави, що найбільше переймаються російською загрозою, могли б домовитися про швидке реагування на вибрики Росії, чинити потужний дипломатичний тиск та в інший спосіб впливати на Кремль. Головне – показати, що цілеспрямовані атаки для реалізації тактики "поділяй і володарюй" є неприйнятними.

P. S. Як стало відомо з документів Міноборони ФРН, які потрапили до видання Die Welt, армія Німеччини перебуває не в найкращому стані. Так, із 44 танків "Леопард 2" 9-ї танкової бригади, які мали долучитися до Сил швидкого реагування НАТО, справних лише дев'ять, а з 14 БТР "Мардер" виконувати завдання здатні тільки три. Проблеми є й у ВПС. Основні сили – винищувачі "Єврофайтер" і "Торнадо", а також транспортні гелікоптери CH-53 – використовуються в середньому чотири місяці на рік, а решту часу перебувають на ремонті. Причиною такого стану техніки називають брак запчастин і високу вартість обслуговування. Крім того, військовим не вистачає приладів нічного бачення, автоматичних гранатометів, зимового одягу та бронежилетів.