Світлина Олени Павлової

Цікаво спостерігати, як зарозуміло люди почали ставитися до природи. Отак, ніби вона нам щось винна. Дивимося на свій вигаданий календар і повторюємо їй, що "часікі то тікают". Давай, починайся тепло, всі діла, вже ж березень, як ти взагалі посміла.

Читайте також: Що почуємо в довгій білій зимі

Березня не існує, його придумали ми, це умовність. Достатньо природі тільки трішки поміняти правила, й у всі наші календарі треба вносити правочки. І людина вся така сто років незалежна і самостійна від природи бачить сніг у вигаданому нею березні – й усе, вона не така вже й незалежна та самостійна. А те, що раніше було молитвами, стало наказами, вимогами та ультиматумами. Наче це жек, а не планета Земля. Бо всі нам винні.

Читайте також: Коли розтає сніг і небо таке безжально блакитне

Знімок Олени Павлової

Але на якому етапі почалася ця зарозумілість? Коли залишили рідний город у селі й поїхали працювати на заводі? Чи коли завели фейсбук?