"Запряжемо коней та й поїдемо по буськів до Самбора".

Ось і настав час для цих сакральних слів, від яких дитяче серце починає солодко тремтіти. А коли? Завтра. Треба буськів привезти на фірі (на авто) до села. І ти уявляєш собі фіру і на ній гурт буськів, щоб вистачило на всі гнізда. Я думаю, що колись буськи не прилетіли і діти так засмутились, що їм сказали: "А видите? Треба було поїхати до Самбора і забрати своїх буськів!".

Таке було ще за часів Франкового дитинства. Місто Самбір вважалось станцією для буськів. Там вони чекали, поки їх заберуть. Хтось таки запрягав коней і забирав.

Самбір не завжди був залізничним вузлом, ця легенда давніша, пов’язана, мабуть, з символікою птаха. Буськи були символом народу пелазгів, предків етрусків, хасидів, учасників єврейського релігійного руху, що виник після Хмельниччини, і пов’язаний з очікуванням Месії. Самбір обрали не випадково. На жаль, історія, яку нам пропонують, пласка як дошка, вистругана рубанком політики. Тому рідко кого цікавить.

Читайте також: В Україну вже повернулися лелеки, але весна про це не знала. Як допомогти птахам пережити морози?

Малими ми бігали до сусідів, де на ясені було величезне гніздо буськів, щоб перевірити, що птахи повернулися. Коли на обійсті оселяються буськи, то це не просто благословення дому. Дві родини, людська і бусяча, живуть поряд і між ними складаються дуже тісні стосунки. Родинна трагедія буськів переживається людьми дуже гостро, а радість від того, що пташенята виросли і тепер кружляють над селом, тренуючись для першого перельоту на зимівлю, має у собі щось батьківське.

Читайте також: Вигаданий березень: зарозуміле ставлення людей до природи

Як випаде сніг і ще й замерзне вода у дні повернення, люди думають найперше про буськів. А таке буває часто наприкінці березня. Та якщо до сюрпризів погоди буськи звикли, то поля, затруєні хімією, брудні ріки, висушені луги скорочують ареал їхнього існування.

Десь буськів стає більше, десь вони зникають зовсім, але все ще вперто тримаються за життя, покидаючи рідну домівку тільки тоді, коли вже існує безпосередня загроза знищення.

Люди теж були колись схожі на буськів. Тепер уже ні. Слово "Батьківщина" для них втратило сенс. Де сито, там і живуть. Щодо буськів, то за них можна не хвилюватись – вони повернуться, якщо не загинуть, до свого гнізда.

А людина, втративши земну домівку, втрачає і небесну.