Нещодавно заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Цихоцький заявив, що в 2017 році українці переказали додому близько 100 млрд гривень, або майже $4 млрд. На перший погляд, українські заробітчани є важливим джерелом валюти, яка надходить в країну. Однак в реальності громадяни, які працюють не в Україні – це величезні втрати для економіки і загроза для її майбутнього.

На сьогодні від 2 до 7 мільйонів українців працюють за кордоном. Невелика частина трудових мігрантів поїхала в Європу або Америку для того, щоб поліпшити свій рівень життя. Наприклад, це програмісти або менеджери у великих компаніях. Але таких людей – максимум 3-5% від загального числа мігрантів. Зате більшість вибирають трудову міграцію, бо для них це єдиний спосіб заробити кошти на прожиття.

Війна і економічна нестабільність призвели до того, що в багатьох галузях починаючи з 2014 року йде постійний спад. Як результат, підприємства стоять або зовсім закриваються. І якщо для великих міст це не критична проблема – завжди можна перечекати оператором кол-центру або піти за прилавок магазину, в дрібних населених пунктах після закриття одного-двох містоутворюючих підприємств на ринок праці одночасно може потрапити велика частина економічно активного населення. Тому людям нічого не залишається, окрім як їхати на заробітки в Європу.

У 2016 році українці перевели з Польщі більше 8 мільярдів злотих. У 2017 році це вже 13 мільярдів. Той факт, що в рік введення безвізу сума зросла більше, ніж у півтора рази, легко пояснити. Раніше необхідність отримання нехай навіть туристичної візи була серйозною перешкодою – психологічною та фінансовою - для цілого пласта потенційних працівників. Але сьогодні люди можуть виїхати в Польщу на пошуки роботи, щоб потім податися на візу в тому випадку, якщо знайдуть гарне місце роботи. А весь цей час нелегально підробляти, аби окупити поточні витрати. Інші взагалі їдуть по безвізу, щоб відразу влаштується і працювати, а вже потім вирішувати питання з простроченим періодом перебування в ЄС.

Читайте також: Мировая экономика на пороге торговой войны

І якщо більшу частину вікових працівників ми ще маємо шанс повернути, то молоде покоління майже на 99% можна вважати втраченим. Вони однозначно залишаться там. За кордоном в них з’являється шанс отримати пристойне життя, здобути гарну освіту, мати доступ до дешевих кредитів, як для відкриття бізнесу, так і для купівлі квартири чи автомобіля. Також сьогодні очевидно, що для молодого покоління головним є фактор соціального захисту. Вони бачать, як державний апарат працює за кордоном, і не готові погоджуватись на менше. Сучасна молодь прагне жити в країні, де існує розвинута система охорони здоров’я, а суди і правоохоронні органи реально захищають населення, а не тільки 5% заможних громадян. 

Сьогодні можна говорити, що за офіційними і неофіційними каналами українці перераховують додому не менше $6 млрд. на рік. Дехто стверджує, що надалі сума буде тільки зростати, але це зовсім не так. Пересилання коштів з-за кордону – це взагалі тимчасове явище. Як тільки в заробітчан буде все налагоджуватися, вони почнуть перевозити за кордон власні сім’ї. По великому рахунку, це вже поступово відбувається. Більше того, так колись було з Італією та Іспанією: спочатку їхала мама, яка через деякий час забирала всю сім’ю. В Польщі в прикордонних містах важко знайти перші класи, в яких би не було дітей українців, і з кожним роком тенденція лише набиратиме оберти.

Адже змінюється сама суть міграції: все більше людей їдуть за кордон не на заробітки, а на ПМЖ. Наприклад, навіть Національний Банк Польщі пророкує щорічний від'їзд для 200-300 тисяч наших співгромадян. У свою чергу, НБУ запропонував деякі часові рамки: за його прогнозами, така тенденція триватиме до 2020. До цього, напевно, з України просто виїдуть всі, хто хоча б потенційно міг це зробити. Цікаво, що розмовляючи про статистику від'їздів, майже ніхто не говорить про подальший «відкат» – повернення частини працівників додому. Швидше за все, це буде просто величезна плато, бо українські емігранти або багато років працюватимуть за межами країни, або взагалі назавжди залишаться там.

Читайте також: Розрив економічних відносин з Росією: чому тільки зараз

Єдиний вихід із ситуації, що склалася – це створення робочих місць всередині України. Але, як ми бачимо, одного цього кроку вже замало, щоб втримати тих, хто поки залишився вдома. Натомість, людям треба запропонувати дещо більше – дати надію, що в Україні у них буде можливість для самореалізації. Створити соціальний захист, який дасть змогу конкурувати з державами, куди сьогодні відбувається міграція населення – Польщею, Німеччиною, США, Францією та іншими.

Щодо розвитку економіки, нам потрібна орієнтація на малий та середній бізнес. Так роблять у всіх розвинутих економіках. Саме малий та середній бізнес мусить бути основним пріоритетом держави, а не так, як відбувається сьогодні, коли левову частку підтримки мають великі холдинги та потужні виробництва.

Справа у тому, що малий та середній бізнес зазвичай може генерувати велику кількість незвичних ідей. Так починались компанії Amazon, Google та сотні інших – із невеликих гаражних стартапів. Додайте до цього, що малий і середній бізнес має дуже швидкий оборот, а тому запускає ефект мультиплікатора не менше, аніж велике інфраструктурне будівництво. Паралельно створюючи по 10-20 і більше робочих місць.

Сьогодні українські заробітчани серйозно дотують національну економіку. Однак в реальності кожен працівник, який залишив країну – це втрати для України. Щоб уповільнити та зупинити процес відтоку людей за кордон, нам потрібно робити ставку на малий і середній бізнес. З недорогими кредитами і безліччю ідей, підприємці дуже швидко згенерують мільйони робочих місць по всій країні. Другим, але не другорядним фактором є соціальна захищеність населення. Приємно жити в країні, де існує розвинута система охорони здоров’я, працює справедлива судова система, правоохоронні органи займається реальним захистом інтересів всіх без винятку, а також функціонують соціальні ліфти.

І тоді українці все одно поїдуть до Європи - але тепер уже в якості туристів.