Емпатія на загибель дітей в моїй стрічці абсолютно переважає одиничні прояви зловтіхи.  Я вважаю це грандіозний плюс в карму українському суспільству. 

І тут же згадую динаміку розмов про Голодомор.

Читайте також: Голодомор є ланкою того інфернального ланцюга, що їм Росія намагається задушити Україну, – політолог

Кінець 1980-х рр: 

– У нас був Голодомор. Більше мільйона жертв.

– Подумаешь! У нас тоже были голодающие Поволжья.

Початок 1990-х:

– У нас був Голодомор. Більше трьох мільйонів жертв.

– Подумаешь! У нас в Поволжье столько же.

Початок 2000-х:

– Більше п'яти мільйонів жертв.

– Подумаешь! У нас в Поволжье столько же.

Читайте також: Про Голодомор з "перших" вуст: у моєму дитинстві про це говорили пошепки на вухо

А в часи Януковича виявилося, що там узагалі 30 млн було – і в Поволжжі, і в Нечернозем'ї, й на Північному Кавказі. 

І далі – ні пари з вуст. Ні пам'ятника, ні молебня, ні траура. Та це ж ваші родичі, ваші бабусі-дідусі, ваші, як ви кажете, "кровінушкі"!?

Мовчить рабський край. Моторошно й бездушно мовчить. 

І з цим приходить якесь епічне розуміння, що аж ген із часів Геродота ми живемо на краю світу. Далі – морок.