Новий федеральний уряд, який майже через шість місяців після виборів до Бундестагу врешті було сформовано, переважно продовжує попередню німецьку зовнішню політику. Що й не дивно, адже йдеться про нову редакцію минулої урядової коаліції Християнсько-демократичного союзу, його баварської партії-сестри ХСС та соціал-демократів (СДПН), пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

І все ж одразу на початку нової урядової каденції відбулося помітне зміщення акцентів. Це зумовлено зміною міністра закордонних справ. Новий тон, заданий соціал-демократом Гайко Маасом, який заступив свого однопартійця Зіґмара Ґабріеля, дає надію на принциповіше німецьке ставлення до західних цінностей свободи.

Вже у своїй вступній промові в Міністерстві закордонних справ Маас майже демонстративно дистанціювався від позиції свого попередника. Це стосується не лише його підтримки німецької дружби з Ізраїлем, який він відвідав як третю країну після Франції та Польщі. Ґабріель не раз спричиняв значні непорозуміння в німецько- ізраїльських відносинах.

Відмінною від Ґабріелевої є й Маасова позиція стосовно путінської Росії. Перший постійно протистояв офіційній позиції федерального уряду щодо можливості відміни санкцій лише після повного виконання Москвою зобов’язань, узятих нею в мінських домовленостях. Наприклад, він бачив можливість полегшити санкції вже за умови дотримання режиму тиші на Сході України. Маас натомість наполягає на спільній західній позиції стосовно санкцій. "Криза в Україні, – сказав він, – це випробування нашої рішучості та єдності всередині ЄС, але також і з американськими союзниками".

Читайте також: Наче в "Газпромі" вакансія звільнилася: що понаговорював уже екс-міністр зовнішніх справ Німеччини

Це підкреслення спільності зі США також творить контраст із позицією Ґабріеля, який із огляду на президентство Дональда Трампа постійно наголошував на зростальній трансатлантичній дистанції та на суперечності німецьких й американських інтересів. Тому заява Гайко Мааса в його першій промові як міністра закордонних справ у Бундестазі про те, що не можна забувати, "наскільки глибоко й широко" німецько-американські зв’язки "закорінені в обох суспільствах, і це протягом десятиліть", прозвучала як репліка його попередникові. Тоді як Ґабріель нав’язував думку, що Трампова поведінка змушує Європу унезалежнюватися від США, Маас наполягав: "Ставати більше європейськими, залишаючись трансатлантичними, описує, як на мене, правильний шлях. Не узалежнюймо наші трансатлантичні відносини від самих лише твітів".

Досі Гайко Маас не був помітний у зовнішній політиці. Однак те, що він мав мало спільного фз дотеперішньою політикою СДПН щодо Росії, виявилося перевагою. Два його поперед­ники на посаді – Франк-Вальтер Штайнмайєр і Зіґмар Ґабріель – наближені до екс-бундесканцлера Ґергарда Шрьодера. Близькість останнього до Путіна, яка встигла перерости у відкритий лобізм інтересів Кремля, постійно впливала й на російську політику Штайнмайєра, особливо Ґабріеля. Дуже показовою була санкт-петербурзька вечеря Ґабріеля з Путіним у червні 2017 року, на якій був присутній і Шрьодер.

Маас, який походить із Саару, не належить до цієї групи Шрьодера, не має боргу в колишнього канцлера та його не запідозриш у кар’єрних амбіціях у російському енергетичному бізнесі. Відповідно, впевнено прозвучали його заяви, наприклад, щодо фарсу президентських виборів у Росії, які він критикував: "Про чесну політичну боротьбу тут точно не в усіх пунктах може йтися". Він засуджував також і факт нелегального проведення перегонів в анексованому Криму. Інших згадок у німецькій публічній думці ця скандальна інформація практично не мала.

Читайте також: Безвідповідальність Німеччини: найбільша країна Європи експортує нестабільність

Виразно критичніша позиція нового міністра закордонних справ щодо путінської Росії, безперечно, також сприяє покращенню напружених останнім часом німецьких відносин із східно-європейськими членами ЄС, особливо з Польщею. Під час своїх перших відвідин цієї країни Маас закликав до відновлення "Ваймарського трикутника" – регулярних консультацій між Францією, Німеччиною та Польщею, які, на жаль, припинилися в 2016 році. Польський прем’єр Моравецький також намагається вирівняти польське ставлення до Німеччини, яке драматично погіршилося за націонал-консервативного правління партії ПіС. У розмові з Маасом він навіть сигналізував готовність до компромісу в суперечці довкола польської реформи юстиції.

Оскільки візію Європи французького президента Макрона в Східній Європі часто сприймають як надто орієнтовану на західну частину континенту, Німеччина могла б знову посилити свою роль посередника між західно- і східноєвропейськими інтересами. Маас із його пристрасними загальноєвропейськими переконаннями є відповідною постаттю. Універсальні цінності як модель зовнішньої політики він загалом проголошує наполегливіше, ніж Ґабріель, у якого на першому плані був вужчий "німецький інтерес".

Змістовні ж німецькі розбіжності з Польщею, а також іншими східноєвропейськими та балтійськими країнами залишаються. Так, Берлін наполягає на квотному розподілі біженців по всьому ЄС. У суперечливій справі "Північного потоку-2" федеральний уряд продовжує дотримуватися погляду, що це економічне, а не політичне питання. Від цих позицій Маас не відступає, попри те що, на відміну від Ґабріеля, ніколи не був палким захисником "Північного потоку-2". Наразі новий міністр закордонних справ відомий лише своєю риторикою. Реально оцінювати Гайко Мааса можна буде за його діями.