Газотранспортна система України була і залишається найбільш ласим шматком української економіки. Надто в часи, коли індустріальні потужності України дедалі знижуються, і вітчизняні олігархи судомно шукають іще активів, які б можна було приватизувати за копійки та викачати з них ще кілька "халявних" мільярдів.

При цьому питання приватизації газотранспортної мережі пройшло непоміченим вітчизняною пресою та експертною публікою. Одна тільки Юлія Тимошенко акцентувала увагу громадськості на дуже дивному початку цього процесу, який швидше нагадує передпродажну підготовку, і зробила відповідну заяву.

В інформаційній царині ГТС представляє собою "білу пляму" для вітчизняної аналітики. Тому, перш ніж розбирати питання власне приватизації, побіжно ознайомимось із тим, що, власне, збираються продати прямо у нас під носом.

Ціна питання ГТС

Інформаційна довідка. Газотранспортна система України – одна із найбільших в світі, і складає 37 тис. км. трубопроводів, з яких магістральна (тобто, по якій йдуть основні обсяги газу) частина 22.2 тис. км., а газопроводи-гілки (так звані "відводи") складають 14.8 тис. км. Пропускна здатність складає 288 млрд. куб. м. на рік (вхід) та 178.5 млрд. куб. м. на рік (вихід). З них европейський напрямок – 142.5 млрд. куб. м. на рік, а "молдавський" напрямок становить 3.5 млрд. куб. м. на рік.

До газотранспортної системи також входить 72 компресорні станції, 110 компресорних цехів та 702 компресорні агрегати. Окремо слід сказати про підземні газосховища. Їх в Україні аж 13 загальною місткістю 31 млрд. куб. м. І нарешті, до ГТС також входять 1437 газорозподільчих станцій.

В 2014 р. Андрій Коболев, коментуючи питання оціночної вартості української ГТС, назвав суму в 23-35 млрд. дол. Ця оцінка є заниженою в кілька разів навіть за приблизними прикидками. Достатньо порівняти, наприклад, з оцінкою Людмили Симонової, з Інституту оцінки США, яка називала мінімальну вартість в 61 млрд. дол. (за методикою дохід/витрати). Юлія Тимошенко назвала приблизну вартість української ГТС в 300 млрд. дол.

Насправді, існує дві основні методики для оцінки вартості ГТС – і оцінка дохід/витрати є просто найпростішою. А базовою є так звана "заміщувальна" методика, тобто, ГТС оцінюється за вартістю побудови аналогічної газотранспортної мережі, без урахування експлуатаційних витрат.

Читайте також: Стали відомі плани щодо тіньової приватизації ГТС

Приблизна вартість 1 км. трубопроводу складає 10.1 млн. дол. (це усереднена оцінка, яка включає тільки прямі капіталовкладення, без урахунку особливостей безпосередньої прокладки).

Довжина магістрального напрямку української ГТС складає 22.2 тис. км., відповідно, вартість побудови нового аналогічного газопроводу складає 224.22 млрд. дол. Ця оцінка не включає в себе ні компресорних станцій, ні цехів, ні ПСГ – тільки труба. 

Вартість капітальної модернізації 1 компресорної станції (технічно дорівнює побудові нової) становить 1.817 млрд. грн. (72,68 млн. дол. за тодішнім курсом) – стільки склала модернізація компресорної станції "Бар" в 2015 р. німецькою фірмою Ferrostaal Industrieanlagen GmbH. В Україні 72 таких станції, отже, до оцінки слід додати іще 5 млрд. 232 тис. дол. (72 x 72.68 млн. дол).

Вартість побудови нового компресорного цеху становить 342 млн. грн. (13 млн. дол.) – стільки коштувало спорудження нового компресорного цеху на станції "Опари" на Львівщині. В Україні 110 таких цехів, отже, до оцінки слід додати ще 1 млрд. 430 млн. дол.

Вартість підземних газосховищ оцінити складно, тому що наші газосховища є унікальними як за їх розташуванням, так і місткістю. Однак ми можемо зробити приблизну оцінку. В 2011 р. Литва планувала побудувати Сідеряйське газосховище на 500 млн. куб. м. Його приблизна вартість складала 170 млн. євро (211 млн. дол.) власне побудова, і 140 млн. євро (174 млн. дол.) на обслуговуючі потужності.

Читайте також: "Щоб пам'ятали": Газовий конфлікт 2008-2009 року в новинах ЗМІ

Це дає нам сумарну вартість 385 млн. дол. за 500 млн. куб. м. газу. Пропорційно, вартість українських ПСГ обсягом 31 млрд. куб. м. газу повинна становити як мінімум 24 млрд. дол.

Щорічні капітальні інвестиції та поточні витрати на ремонт і обслуговування ГТС становлять приблизно 4 млрд 100 млн. грн. (за 9 міс. 2017 р. витрати становили 3.072 млрд. грн., а це є є 0.75% всіх витрат), що становить 157 млн. дол. Крім того, на реконструкцію компресорних станцій необхідно 1,435 млрд. дол., на модернізацію лінійної частини газопроводів – 616 млн. дол., на експлуатацію підземних сховищ газу – 455.3 млн. дол. . Таким чином сумарно витрати становитимуть всього 2 млрд. 663 млн. дол.

Підсумовуючи, отримуємо, що приблизна вартість української ГТС по "заміщувальній" методиці повинна складати 250 млрд. дол. 

Сюди також треба додати інфраструктуру – тобто, захисні споруди, капітальне будівництво, шляхи, газорозподільчі та газоперекачувальні агрегати. Також, українська ГТС є прибутковим активом, і має дуже великий потенціал розвитку (див. наступний розділ), що збільшує реальну ціну як мінімум на третину. Т. ч. реалістична оцінка вартості української ГТС буде дуже близька (або навіть перевищує) ту, яка була озвучена Юлією Тимошенко. І вже точно вона буде набагато вищою, ніж та, яку озвучив Андрій Коболев, як мінімум в десять (!) разів.

А нам добре відомо, що якщо називаються такі низькі ціни, то на актив уже є покупець, який готовий його "викупити за спеціальною ціною". Україна уже знає такі випадки. Наприклад, коли флагман українського зв'язку "Укртелеком" задешево був проданий фінансовому консорціуму EPIC, а потім виявилось, що за ним стояли інтереси СКМ Ріната Ахмєтова, який в підсумку і отримав 92.79% акцій "Укртелекома". На сьогодні "ефективне европейське керування" обернулось фактичним банкрутством корпорації, з якої були викачані всі інновації та прибуткові основні фонди, і тепер вона знову повернута державі – але обібрана і практично без перспективи реанімації та виходу на доприватизаційні потужності.

Читайте також: Хроніки Тимошенко. Таємниця газових контрактів

Але якщо "Укртелеком" все-таки стратегічним активом не є – його функції на себе можуть перебрати численні мобільні оператори, то ГТС замінити немає чим. А побудову нового такого ж газопровода Україна не подужає. Отже, ми повинні за всяку ціну не допустити подібної "европейської" приватизації, з-за якої потім визирне якесь дуже знайоме нам обличчя. Тим паче, що це далеко не перша спроба.

Тінь приватизації

До такого активу як ГТС, завжди були прикуті жадібні погляди. Єдина причина, чому приватизація завжди блокувалась – газовий бізнес з часів Леоніда Кучми був президентським бізнесом, і абикого туди не допускали. Тільки своїх.

Саме тому історія приватизації починається тільки з 2002 року, коли Путін запропонував Кучмі створити міжнародний консорціум по управлінню ГТС. Першопочатково він був тристороннім – Росія (В. Путін), Україна (Л. Кучма) та Німеччина (Г. Шрьодер). Однак на момент заснування в 2003 р. ТОВ "Міжнародний консорціум з управління ГТС України" німецька сторона дивним чином "зникла", і залишилось тільки два партнери – "Нафтогаз" і "Газпром", а в установчих документах з'явився пункт про об'єднання двох газових монополістів в одну транснаціональну корпорацію – якій і передавався повний контроль над українською газотранспортною мережею. Результатом цієї "економічної спецоперації" був би повний перехід всієї газової галузі країни в російські руки.

Про це, що цікаво, тоді говорила тільки все та ж сама Юлія Тимошенко. Як ми побачимо далі, схема виведення ГТС з української власності з тих часів не сильно змінилась.

Помаранчева революція змусила цю загрозу тимчасово відступити, тим паче, що активна позиція Тимошенко та її намагання реорганізувати "Нафтогаз" дуже шкодили планам приватизації ГТС (за що вона навіть отримала "не чіпай моїх хлопців" від Віктора Ющенка). Вони, втім, були реанімовані уже наприкінці 2005 року, коли за договором Єханурова-Івченка на ринок зайшла фірма "Росукренерго", яка швидко перетворилась на запланований Путіним "консорціум", який повністю контролював весь газовий ринок України і в 2006 р. знову розпочалась передприватизаційна підготовка (що цікаво, вона почалась одразу після приходу до влади уряду Януковича 4 серпня 2006 р.).

Юлії Тимошенко тоді вдалося протягнути закон про заборону приватизації ГТС, який був прийнятий 6 лютого 2007 р. Достатньо подивитись на різку реакція "Газпрома", щоб переконатись – закон Тимошенко дуже вчасно вдарив по руках тодішнього уряду. Заодно це демонструє рівень "економічного націоналізму", який багато хто досі приписує Януковичу і доказує, що він не був маріонеткою російського президента. Як бачимо, Янукович завжди після приходу до влади тут же починав виконувати команди Кремля, які вели до економічного закабалення України – це стосується і рішень про приватизацію, і Харківських угод – і навіть фактичного скасування закону Юлії Тимошенко про заборону приватизації в 2013 р.

Мало кому відомо, але закон Тимошенко про заборону приватизації ГТС зараз числиться чинним (і цим заспокоюють людей, мовляв, труба залишиться у державній власності, ми просто делегуємо повноваження – так говорить, наприклад, В. Кістіон, але його норми... не діють. Спеціально зупинимось на цьому моменті, бо він надзвичайно важливий. Законом Тимошенко в статтю 7 закону "Про трубопровідний транспорт" вносилось два пункти – 2 та 3, які прямо забороняють приватизацію через процедури реорганізації та банкрутства підприємств трубопровідного транспорту. 

А тепер давайте зазирнемо в закон, прийнятий 22 грудня 2011 р., певніше, в його ст. 5, яка називається "Оскарження рішень у сфері містобудівної діяльності". В цій статті є п. 2., який... виключає частини 2 та 3 ст. 7 Закону України про трубопровідний транспорт. І цей закон досі чинний, можете перевірити.

Так що ворота до приватизації ГТС зараз відкриті, причому завдяки "економічному націоналісту" Віктору Януковичу. Він сам цього зробити не встиг, то доробляють його духовні спадкоємці з чинного уряду.

Окремо слід зупинитись на іще одному важливому факті. В мережі уже лунають зауваження, що в 2009 р. Юлія Тимошенко теж пропонувала створити міжнародний консорціум по транзиту газу. Деталями, звісно, ніхто не цікавився, а ми поцікавимось. Виявляється, консорціум Тимошенко... не передбачав не тільки передачу ГТС, а й управління нею. Він стосувався розширення потужностей транзиту, якщо більш точно – реконструкції газогонів Іванцевичи-Долина та Торжок-Долина, і будівництва додаткової гілки газопроводу Ужгород-Богородчани. Це давало Україні додаткову потужність в 30 млрд. кубів газу, і саме для цього утворювалось додаткове підприємство із паритетною участю "Нафтогазу" і "Газпрому". Від цього проекту відмовилась сама Росія, коли зрозуміла, що у підсумковому договорі не буде лазівки до переходу до приватизації ГТС.

Зараз ми спостерігаємо чергову спробу тихою сапою вивести ГТС із державної власності, і приватизувати її за бросовою ціною. Схема аналогічна до тієї, яка уже пропонувалась Путіним в 2002 р. Створюється окреме підприємство, яке буде "керувати" газотранспортною мережею, але основні фонди лишаються на балансі української держави.

Це створює ідеальні умови для банкрутства українських трубопровідних підприємств – тому що чистий прибуток буде отримувати стороння фірма, а всі витрати ляжуть на бюджет і компенсовувати його буде нічим. А це, на секундочку, гарантованих 3 млрд. дол. щорічно.

Якщо Україна втратить цей прибуток хоча б наполовину (а планується продати 49% акцій нового "транспортного підприємства"), це результує не лише в додаткових 5 млрд. грн. видатків з бюджету (це мінімальна оцінка), а й до подальшої девальвації гривні , оскільки дохідна частина бюджету зменшиться на 24,9 млрд. грн.

Далі більше. Якщо покопатись в тому, як підбирались кандидати на управління ГТС, то агентом підбору кандидатів виступає Rothschild S.p.A. А це італійська гілка тієї самої фірми Rotschild & Co., яка... начебто керує "сліпим трастом" чинного президента. Більше того, це інвестиційна компанія, тобто, вона насправді може грати ту саму роль, яку зіграла компанія EPIC в приватизації "Укртелекома" (недарма цей приклад згадувався вище).

А якщо уважно продивитись сам список, то там знайдеться така фірма Eustream із Словаччини. Саме її називає В. Кістіон як одного із головних претендентів на 49% акцій. Так от ця фірма... має із "Газпромом" договір на транзит газу до 2050 р. і є його довіреним партнером. Знаючи "Газпром", "партнерство" може означати спільну власність – а це якраз та сама лазівка, через яку "Газпром" цілком зможе легко і просто приватизувати українську транзитну систему.

О, звичайно, там є й інші фірми, які претендують на управління ГТС, але приклад "Укртелекома" нам диктує: якщо дозволити приватизацію, особливо в умовах медійної тиші, та непрозорих тіньових домовленостей, то кінцевим бенефіціаром виявиться якщо не прямо Росія, то хтось із наших місцевих скоробагатьків... що часто є одним і тим самим.

А ставки тут великі, тому що потенціал української ГТС дуже великий. Давайте побіжно оцінимо, як можна вигідно скористатись нашим потенціалом.

Транзитний Прорив

У якості заголовку цього підрозділу взятий відповідний розділ програми "Український Прорив", написаної Тимошенко в 2007 р. І невипадково, тому що якщо газотранспортна система залишиться у власності України, це відкриває величезні перспективи.

Найбільш перспективним напрямком є проект "Каспійський басейн". Цей магістральний трубопровід був запланований ще 10 років тому, але постійно упирався в будівництво великих обсягів трубопроводу через Грузію та Чорне Море. Включення в нього України дозволить значно знизити вартість цього проекту, і заповнити українську трубу передньоазійським газом напряму. Також це означає прямий доступ до туркменського газу, і на це може легко пристати Туркменія, яка зараз повністю залежить від російського транзиту.

Другим перспективним варіантом є вихід на балканський ринок – Румунія, Болгарія, Туреччина і Греція. Для цього необхідно розгорнути газовидобуток на українському шельфі (біля о. Зміїний), що різко збільшить видобувні потужності України, і зробить її повністю енергетично незалежною. До того ж, якщо добудувати гілку до Трансанатолійського газопроводу TANAP (він тільки будується), можна відкрити шлях в Европу для азербайджанського газу. В нинішньому проекті цей шлях дуже обмежений, тому що вимагає окремого Трансадріатичного газопроводу, а за допомогою української ГТС і коннектора через Румунію та Болгарію дорога значно скоротиться, буде дешевшою, і відкриватиме ширший ринок.

Це лише два можливих проекти, які уже можуть забезпечити не тільки заповнюваність української труби, а й високі прибутки, і ми ще можемо встигнути застрибнути на цей потяг. Або, ми можемо знову спробувати "зіграти в орлянку тіньової приватизації", але тоді із транзитним статусом України слід попрощатись уже сьогодні.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, для UAINFO