По нас, пані та панове "майдауни", по всіх нас. Не важить, хто з нас стріляв по "беркутах", хто за відсутності зброї пригощав їх камінням та "коктейлями", а хто взагалі нікого не кривдив, лише розносив під вогнем бутерброди чи бинтував поранених. Ми всі – злочинці, і влада, приведена на Печерські пагорби Майданом, недвозначно нам про це заявила.

Мене абсолютно не цікавить, чи дійсно Іван Бубенчик "завалив" двох ментів, чи прибрехав для красного слівця. І жодним чином не тішить, що прокуратура "знайшла вихід із ситуації" – змінила (абсолютно довільно та безпідставно) одні статі КК на інші, такі, які передбачають "амністію". Навпаки – це набагато гірше та небезпечніше, бо може зійти на гальмах.

Нагадую основи права: амністують злочинців. Їх пробачають, звільняють від покарання – але вони лишаються злочинцями. Більше того, щоб скористатись амністією, слід визнати себе злочинцем та покаятись.

Читайте також: Генпрокуратура більше не звинувачує Бубенчика в умисному вбивстві

Не знаю, чи скористається Бубенчик амністією, це його вибір. Особисто мені амністія від ворогів не потрібна. Я мав можливість скористатись нею трохи раніше – коли нам її пропонував Янукович. Пригадуєте цю "солодку пропозицію": ми забуваємо про вбитих та закатованих "беркутами", до 17 лютого розходимось по домівках, а Овоч так і бути милостиво нас пробачає? Нас з вами тоді вистачило послати вбивць з їхньою амністією куди слід, та відповісти їм так, як належить відповідати вбивцям. Було б щонайменше принизливо прийняти цю саму амністію чотири роки поспіль, після стількох втрат та здобутків. Принаймні, я на це не готовий, натомість готовий відповісти так само як тоді – лише з поправкою на набутий військовий досвід.

"Справа Бубенчика" – не випадковість і не помилка. Вона абсолютно логічна та неминуча, вона з невідворотністю настання світанку витікає з недовершеності нашої революції.

Давайте будемо чесними перед собою: ситуація, в якій тисячі громадян жбурляють у правоохоронців каміння та "коктейлі", а десятки чи сотні дозволяють собі стріляти по людях у формі, жодним чином не є нормальною. Загинуло більше сотні людей, тисячі отримали поранення, сотні назавжди лишились каліками. Тут не можна сказати "ну тойво, проїхали – забули", "ой, погарячкували, якось незручно вийшло", чи звести все до того що "всі потроху неправі". Однозначно мав місце злочин, притому злочин тяжкий. Лишилось визначитись, хто ж був злочинцем.

Варіантів є лише два, і вони взаємовиключні.

Або 16 січня 2014 року президент Янукович у змові з членами уряду та групою депутатів Ради вчинив спробу антиконституційного перевороту шляхом незаконного обмеження гарантованих Конституцією прав та свобод громадян, і це кваліфікується як державна зрада. У цьому випадку ВСІ, саме всі, без винятку, дії на виконання подальших наказів учасників змови були співучастю у злочині, а ВСІ, знову ж таки без винятку, дії громадян, спрямовані на захист та відновлення конституційного ладу та придушення заколоту, були абсолютно законними, навіть героїчними. Будь-який умовний Бубенчик має за стрілянину по "беркутах" під час вчинення цими "беркутами" злочину (співучасті у державній зраді шляхом виконання наказів путчистів) отримати не звинувачення, а державну нагороду.

Читайте також: Справа Івана Бубенчика: виправдати не можна амністувати

Або ж перевороту Овоча не було, і тоді всі ми дійсно злочинці. Ми – путчисти, які вчинили збройний бунт проти легітимної влади, повалили її, та по ходу бунту вчинили насилля над правоохоронцями. За це слід серйозно карати. І якщо повалена влада вертається, реставрується – не важить, під тим самим прізвищем "гаранта" чи під будь-яким іншим, важливе правонаступництво, – далі вже їй вирішувати, що з нами робити, карати чи милувати. У нас, злочинців, тоді лишається виключно одне "право" – просити собі амністію. Ну, або вдатись до рецедиву "злочину".

Будь-який варіант "амністування" Бубенчика нічим не різниться від його засудження, бо фактично означає другий варіант трактовки подій 14-го року. Себто, означає реставрацію "домайданної" України, реставрацію вже не лише де-факто, а офіційну та узаконену.

У цій "реставрованій" Україні кожний з нас буде жити не як переможець у Революції Гідності та повноправний громадянин, а як амністований злочинець. Так мусили жити амністовані Хрущовим після років концтаборів герої ОУН та УПА: тихше води – нижче трави, щоденно очікуючи нічного дзвінка в двері, із знанням, що за будь-яку непокору влада миттєво змінить свою тимчасову "милість" на гнів та поверне амністованих назад до ГУЛАГу.

У іншій країні, у тій, де події 16 січня кваліфіковані як державна зрада та путч, також будуть дискриміновані громадяни. Жодний правоохоронець, жодний суддя, жодний держслужбовець, які виконали будь-який наказ путчистів Януковича після 16 січня, не матимуть права посідати будь-яку державну чи виборну посаду. Для цього не потрібні будуть "атестації" та "ради доброчесності", це буде автоматично витікати з їхнього статусу злочинців – співучасників спроби перевороту. Стаття "державна зрада" – важка, і термін давності по ній довгенький. Може ми і вирішимо амністувати багатьох з них, щоб не перевантажувати тюрми всяким дрібним непотребом, але це вже буде наша справа та наше право, і навіть після амністії вони залишаться помилуваними злочинцями, без права бути хоч якось дотичними до держави.

Ці дві України не можуть існувати одночасно на одній території. В який з двох країн хочете жити ви? Особисто для мене це навіть не запитання, відповідь очевидна та однозначна. І так, якщо заради цього треба знову, як тоді, ризикнути всіма здобутками попереднього життя, та власне самим цим життям – що ж, доведеться. Бо життя "амністованого злочинця" мені трохи не до вподоби.

Як і у 14-му, виключно від нас залежить, яка трактовка подій 16 січня, а отже – яка з двох взаємовиключних версій України, – стане офіційною та буде зафіксована у законах, судових рішеннях та майбутніх підручниках історії. В якості "офіційної" завжди затверджується версія переможців. Переможемо – все стане на свої місця, програємо – хто хоче може спробувати просити собі амністію.

Якби "справи Бубенчика" не було, її вартувало б вигадати. Прокуратура геніально нагадала нам про ілюзорність нашої перемоги, незавершеність Революції Гідності, та необхідність доводити революції до логічного завершення – бо інакше реванш та реставрація стають неминучими. Логіка революцій не має винятків і не визнає компромісів: або повна легітимація революції, закріплення її перемоги та показове та невідворотне покарання "колишніх", або ж таке саме показове та невідворотне, але вже стосовно "бунтівників". Кара "бунтівників" в разі чого буде цілком заслуженою – нема чого починати революції, якщо не готовий доводити їх до перемоги, нема чого задовольнятись імітацією перемоги та "розслабляти булки" на лаврах, за таку наївність дійсно слід показово карати.

Так що дякуємо панам прокурорам за "музику" – це на їхніх блазнівських ковпаках весело подзвонюють бубенчики. І це або подзвін по нас, або театральні дзвіночки до нового акту нашої незавершеної революції.