4 квітня був Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки та допомоги в діяльності, пов’язаної з розмінуванням. Цю дату відмічають з 2006-го, згідно з рішенням ООН. З того часу кількість територій, на яких лишилися глибокі сліди війни не зменшується. Вже пішов пʼятий рік, як до кола країн, що постраждали від воєн, а ві командування воліє говорити про військове розмінування – для очищення з метою можливості армією здійснювати свої функції.

Читайте також: Загарбники мінують Донбас російськими боєприпасами

Розмінування ж гуманітарне – значно глибший процес, сенс якого у повному звільненні території для життя. А це не лише дороги, шляхи, міста та окремі ділянки поля. Мова йде про всю земну і водну ділянки території, які мають сантиметр за сантиметр в глиб і в шир зробити абсолютно безпечними для життя. У цьому процесі, на відміну від воєнного розмінування, головне не швидкість, а надійність і стовідсоткова гарантія безпеки. До прикладу, у Хорватії, на досвід якої так люблять посилатися політики та експерти, цей процес триває досі, тобто там він зайняв понад 20 років.

В Україні ж досі немає навіть офіційно затвердженого перекладу на українську мову міжнародних стандартів з гуманітарного розмінування. Не кажучи про вироблення стратегії чи програми розмінування.

Міноборони звітує про роботи, реалізовані згідно з Планом заходів з організації робіт гуманітарного розмінування звільнених територій Донецької та Луганської областей на 2017 рік.

За даними звіту, станом на 1 січня 2018 року гуманітарне розмінування здійснювалось на території близько 25695 га, знешкоджено (знищено) 325899 вибухонебезпечних предметів. Його проводили фахівці груп розмінування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, піротехнічні підрозділами Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Також звітує про залучення до процесу неурядових організацій The Halo Trust, Danish Demining Group, Swiss Foundation for Mine Action. Про співпраую з західними донорами говорять і в Держслужбі з надзвичайних ситуацій.

Читайте також: Через вибух під час розмінування біля Маріуполя постраждало двоє людей. ФОТО

За даними МОН, забруднено мінами та вибухонебезпечними предметами 7 тис. кв. км. звільнених територій Донецької та Луганської областей та близько 9 тис. на непідконтрольній. Крім того, за даними Міноборони, від початку бойових дій на Донбасі внаслідок детонації вибухонебезпечних предметів загинули 2558 цивільних осіб, з них 242 дитини.

З цими даними категорично не погоджується Міністерство з питань тимчасово окупованих територій. Керівник управління з питань східних регіонів МінТОТ Денис Тацій наголошує, що "в Україні відсутній механізм обліку територій, забруднених мінами і вибухонебезпечними предметами, тому рано говорити про конкретну цифру".

"Ми чули про цифри, озвучені Міністерством оборони, але, на жаль, нам невідомо, за якою методологією була визначена забруднена мінами та небезпечна для життя місцевих жителів територія в 7 тис. кв. км, підконтрольних уряду, і, тим паче, 9 тис. кв. км непідконтрольної території", – сказав Тацій, додавши, що про конкретну площу забруднених мінами територій взагалі поки що рано говорити, оскільки тривають бойові дії та обстріли.

"В місті Сєверодонецьку, наприклад, були бойові дії, і місто розміщене на відстані 80 км від лінії зіткнення. Кремінна, яка теж була під обстрілами в 2014 році, – ще далі. А всім відомо, що територія, куди хоча б один раз, наприклад, "прилітали" "гради", повинна бути ретельно обстежена, перш ніж названа безпечною. Не кажучи вже про те, що в Україні наразі немає механізму передачі місцевим громадам очищених від мін територій".

Експерти кулуарно розповідають, що похибка в цифрах, зокрема щодо обліку жертв, може бути значною. Джерелом озвучених нещодавно цифр є переважно міжнародні організації, які отримують цю інформацію від своїх ескпертів у приватному порядку, а також від Міноборони. Якщо додати до цього статистику інших відомств, то немає гарантії, що ці дані не дублюються, або навпаки не применшуються.

Тож на сьогодні ми не маємо ані притомної статистики, ані навіть затвердженої мапи районів, що потребують розмінувнаня. Є система обліку забруднених районів, доступ до якої отримано завдяки західним донорам, однак через відкритість даних з очевидних причин МОН не може надавати всю інформацію.

Наразі розробляється вже третій законопроект щодо створення Нацоргану з розмінування. Розробники декларують, що він має врахувати пропозиції всіх зацікавлених сторін: МОН, МінТОТ, МОЗ, ДСНС та Державної спеціальної служби транспорту. У МінТОТ заявляються, що документ буде підготовлено до кінця літа.

При площі враженої території 56,5 кв км у тій же Хорватії було витрачено 844 млн дол. Більше половини суми виділено з дербюджету Хорватії. І, нагадую, процес розмінування там триває досі. Тож мова йде про довгостроковий проект з масштабним фінансуванням. 

Читайте також: Покликані максимально полегшити важку працю піхотинця. ФОТО

Це може пояснити, чому відбувається затягування зі створенням національної системи гуманітарного розмінування. Координаційний Центр з проведення протимінної діяльності визначатиме цілком політику у протимінній сфері. Ключове – кому Центр підпорядковуватиметься – МОН, ДСНС чи можливо напряму Кабміну. А відтак – хто визначатиме стандарти і умови ліцензування для компаній, що мають бажаннябрати участь в тендері. І основне  – хто розподілятиме кошти. На сьогодні розмінування на Донбасі здійснюється за кошти міжнародних донорів. За весь період з боку міжнародних партнерів на розмінування Україна отримала 26 млн доларів. Український уряд не виділив жодної копійки

Отже, коли нарешті побачимо проект закону, перше, на що варто звернути увагу, кому буде підпорядкований Центр, і чи не передадуть питання цивільного розмінування цілком в руки Міноборони. Адже в ідеалі вся система має діяти і надалі, в мирний час для всієї території України. Друге, на що варто звертати увагу, – чи не закриють український "ринок розмінування", який, нагадаю буде довгостроковим, від солідних закордонних компаній, що мають значний досвід цивільного розмінування в Ізраїлі, Лівані чи в тій же Хорватії. Адже від якості/ретельності залежить чи зможемо ми, не боячись купатися в Азовському морі, ходити степами, безперешкодно обробляти поля та й зрештою безпечно почуватися у найменших закапелках міст Донбасу.