Статистика щодо закладів загальної середньої освіти столиці (у Києві 53% шкіл є спеціалізованими) прямо вказує на хибність поширеної думки про флагманську роль спеціалізованих шкіл у справі забезпечення високого рівня освітньої підготовки учнів.

Нерідко буває, коли начебто очевидні життєві статуси особи чи закладу такими не є насправді. Наприклад, чи не кожен з нас, хто родом з СРСР впевнений, що у космосі побувало найбільше саме радянських космонавтів. Насправді наші серед космонавтів світу складають лише 22% (у США – 62%).

Щось подібне сталося й зі спеціалізованими школами. Саме з радянських часів тягнеться міф про високу ефективність навчання у спеціалізованих школах. Реальні підстави до такого колись дійсно були. Військово-промисловий комплекс колишньої радянської імперії мав потребу у грамотних інженерах, а тому були створені республіканські фізико-математичні школи, а в окремих школах обласних центрів – фізмат класи. Вони краще фінансувалися, вчителі мали більшу зарплату, а учнів до них набирали по конкурсу. Радянська система фізико-математичної та природничої освіти загалом тоді мала світове визнання.

На сьогодні та модель спеціалізованої школи не стільки залишилася як здебільшого була спотворена.

Читайте також: Нова початкова школа: що з'явиться у класах до 1 вересня

Питання

На чому ж тримається міф про особливу цінність спеціалізованих шкіл? Що ще окрім вигоди лише певному колу людей зібрання так званих «хороших» учнів під одним дахом може затуманювати нам сприйняття реальності?

Тут в основному спрацьовує наступне:

- по-перше, це значна кількість переможців учнівських олімпіад мають саме ці заклади;

- по-друге, це найвищі відсоткові показники деяких спеціалізованих шкіл на ЗНО.

Щодо другого (ЗНО) звертаю увагу - відсотковий формат показників, який зазвичай подається у таблиці результатів ЗНО центром оцінювання якості, апріорі не розкриває рівень ефективності моделі організації освіти тієї моделі школи, коли учні заходять у перший клас і у тому ж складі закінчують 11-й за однаковим набором у двадцять з лишком предметів.

Щодо першого фактору (олімпіади), то є більш ніж очевидною його суто сегментне, а не системне відображення індикаторів якісного навчання освітньої системи як такої, котра охоплює 3,7 мільйона учнів.

До того ж почасти результати олімпіад просто «робляться», а не досягаються чесним шляхом. А ще не є секретом, що у нас декілька тисяч учнів країни із числа кращих з року в рік де-юре якби вивчають всі двадцять «своїх» предметів, а де-факто більшу частину з них просто не відвідують. Вони в цей час готуються до олімпіад та конкурсів МАН у розрізі свого/своїх пріоритетних предметів, щоб «захищати честь школи».

Тому давно варто запитати самих себе: «А чим власне останнє (акцент на пріоритетні предмети) не є прообразом потрібного кожному старшокласнику профільного навчання, коли і певна пріоритетність вже визріла, і обсяг пройденої раніше програми став реальною базою для роботи на високому рівні складності?»

Натомість ми ж все так і тримаємося моделі «Спеціалізована школа», котра начебто за рахунок ранньої вузької спеціалізації (почасти з молодшої школи) зробить «всіх розумними».

Такий підхід ніяк не заради дітей, бо апріорі не може відповідати ні їх віковим особливостям, ні цілям їхнього навчання – сформувати первинне наукове бачення світу та базові основи для подальшої освіти у розрізі не лише особистих бажань, а й спроможності до їх реалізації. Тобто так, що те було без списування, обману та тому подібних форм псевдоосвіти, котра до того ж ще й спотворює суспільно-ціннісну платформу молоді.

Чому ж так? Чому як начебто ми є ворогом самим собі?

Причина

Відповідь очевидна – загальний стан справ в освіті у нас більш ніж плачевний, а тому необхідно мати якісь контраргументи у вигляді тих чи інших «прикрас»: десь у вигляді відсотків, десь дипломів олімпіад, а десь відзнак таких «тематичних» конкурсів, котрі й близько не є дотичними до навчання, але до яких також учні готуються замість уроків за розкладом.

Оцінка

Візьмемо до увагу ось, приміром, наступний мікроаналіз стану справ щодо математичної компетентності випускників 2017 року як одного з базових індикаторів рівня освіченості особи.

Читайте також: Есть ли отличия для работы: заочный или очный диплом

Отже, ЗНО- 2017 з математики:

Пункт - 1

160 – 180 балів – отримують 203 випускника з усіх 52 закладів (приблизно 70 випускних 11-х класів) одного з обласних центрів України. Серед них – 65 (майже 30%) є випускниками одного профільного ліцею для старшокласників, у складі якого сім (!) випускних 11-х класів (по 30 і більше учнів у кожному).

Пункт - 2

180 – 200 балів – тут індикатор ефективності навчання у профільно орієнтованих закладах ще більш очевидний – 59 учнів з одного (!) ліцею і 95 учнів на всі інші заклади.

Пункт - 3

Якщо проаналізувати показники результативності у всьому діапазоні (160 – 200 балів), то від профільного ліцею пристойну підготовку з математики досягли 124 учні, а від всіх інших - 233.

Лишається подивитися на ці результати через призму ефективності фінансування діяльності типу закладу у розрізі одного класу, тобто порівняти цифри від ліцею для старшокласників і школи старої моделі, хай вона, навіть, називається спеціалізованою чи ліцеєм, який з 1-го по 11-й класи.

Не забуваємо, що поки ми можемо порівняти лише зачатки до справжнього профільного навчання, бо закордонний старшокласник опрацьовує 10 – 12 обов’язкових предметів, а наш – 22.

На цифрах виходить, що один клас інноваційного закладу, якому поки так і не створені сприятливі для справжньої особистісно-орієнтованої освіти умови, щорічно може підготувати 18 випускників з перспективною для навчання в університеті математичною підготовкою, а один клас старої моделі – лише 4 учні. І це той предмет, на який виділяється найбільша кількість годин. З іншими ситуація гірша у рази.

Висновок про наявність проблеми нецільового використання бюджетних коштів міської громади на освіту її молоді напрошується сам собою.

Пункт – 4

Мова про обласний центр, де окрім ліцею, що згадувався, серед усіх інших закладів лише два з них мають по три 11-х класи та ще шість - по два.

Звісно, що вирішення/не вирішення проблеми прямо залежить від того, на що ж будуть спрямовувати ресурси органи місцевої влади вже завтра:

на плани центральної влади, де стоять:

а) інвентаризація наявних профільних шкіл та закладів професійної освіти

(другий квартал 2018);

б) створення перспективної мапи мережі академічних ліцеїв (третій квартал 2019)?

Чи на збереження існуючого статус-кво, сподіваючись на те, що проблемою займеться наступне покоління, а для власних дітей достатньо й того що маємо сьогодні?