ЧОМУ І НАВІЩО СТВОРЮЄМО ПАРТІЮ І БЕРЕМО ВЛАДУ
Парламентські вибори восени 2019 року – це останній шанс тих поколінь українців, які насправді зробили Революцію Гідності – взяти реальну владу до своїх рук. Поясню:

(1) у 2014 році цю можливість було жорстко обмежено відвертим шантажем Заходу (sapienti sat!) стосовно правонаступництва і легітимності влади;

(2) президентські вибори через приблизно 13 місяців – важливі, але радше символічно, адже в нашій діючій парламентсько-президентській моделі реальною владою є коаліція 226+ депутатів і її уряд, тому президент може бути центром справжньої влади лише одночасно будучи лідером партії, яка контролює ці 226+ місць; соціологія доводить - через 13 місяців на президентських виборах здатна перемогти навіть стара мавпа, яка втекла на пенсію від пляжного фотографа – але, на щастя, влади не матиме;

(3) відповідно, саме вибори до ВР восени 2019 року стануть початком нового циклу, в якому триватиме вже інша еліта, інша економіка, інша зовнішня політика, інша суспільна "ієрархія", інші пріоритети, інші мотиви, міфи і мрії.

Чи належатиме все це Майдану?

А чи – контрреволюції, підбандиткам божевільного Путіна?

Або – пофарбованим ділкам без принципів, порожнім коктейль-революціонерам і коктейль-патріотам (так перекладу 'Champagne Socialists'), які чотири роки займалися демагогією на закордонних бенкетах, створивши Україні вигляд ледь не жебрачки в приймах? І їхнім дітям та онукам?

(!) У нас залишилося лише 68 тижнів або 17 місяців на вирішення цього питання, хоча, насправді – менше.

(4) У діючій системі влади чимало "непоганих" людей, які разом із нами здобували перемогу на Майдані і зупиняли російську інтервенцію. Але (4а) їх мало і (4б) вони, як не крути, погодилися грати за правилами тих, хто продовжує контролювати ключові галузі економіки України.

Тих, хто переважно здобув такий контроль злочинним чи аморальним шляхом.

Читайте також: Політологи розкрили головну інтригу майбутньої президентської кампанії. ВІДЕО

Тих, хто не зацікавлений в справжньому розвитку нашої країни, в тому, щоби українці ставали заможнішими та освіченішими, а відтак вільнішими.

Адже тоді астрономічні прибутки цього відверто паразитуючого "панства-шампанства", що їх воно вивозить до так званих "оффшорів" зменшуватимуться і зчезнуть.

(5) Уточню – мова ажніяк не про буд-який великий (чи будь-який) бізнес загалом, оскільки українці – більш ніж успішні підприємці, які створили чимало справжнх бізнесових легенд.

Мова про всім відомих паразитів, які хоч і побитими у кров пальцями, але продовжують тримати нашу державу за горло.

(5) Інтереси українців, які мають гідність, і не хочуть емігрувати – є абсолютно протилежними до інтересів хижацької зграї, яка безсоромно використовує нашу демократію, свободу слова і загальну скарбницю заради того, аби і на далі безтурботно збагачуватись. До того ж – під час біди.

Для того, щоби по-справжньому змінити такий стан речей, вважаю, що необхідно створити, причому "з нуля", аби не не нести якихось "плям минулого" – потужну загальнонаціональну політичну партійну організацію. Знаєте, соцмережи і майнінг кріпти - це весело, але закони для того і існують, щоби на виборах вигравали ті, хто грає у дорослу гру життя.

У мене є 10 ідей або "тез", що я їх викладаю нижче, все решта можна обговорювати:

(1) Героїзм української самоврядної нації у 2013-14 роках не є і не може бути темою для обговорення, а від будь-яких ворожих інсинуацій наша сучасна історія мусить бути захищеною українським законом;

(2) Українські спеціальні служби – звісно, перебуваючи під патріотичним громадським контролем – мають отримати можливість і ресурси для того, аби "екстратериторіально" (так само як це роблять США та Ізраїль) переслідувати всіх, хто заподіяв Україні зло;

(3) Україна має припинити нарощувати зовнішні борги – як люди честі, ми віддаватиме існуючі, але десятиліття досвіду лідерів розвитку доводять: збалансовані, бездефіцитні бюджети є, най і важкою, але єдиною дорогою успіху, все решта – демагогія спекулянтів і невігласів;

(4) Витрати на утримання державного апарату як відсоток ВВП мають бути конституційно врегульовано – саме це спрацювало в країнах, схожих на нашу, в справі придушення корупції, а не хаотичні "мільони арештів", тощо.

(5) Оффшорні компанії не можуть приймати участь у приватизації державної (загальнонаціональної) власності. Жодні офшорні фірми не можуть бути присутніми в українській енергетиці, ВПК, телекомунікаціях, тощо. До того ж – регіональні дистриб'ютори послуг опалення, газопостачання, електроенергії, у той чи інший спосіб, має бути (принаймні тимчасово) повернуто в державну власність. Немає прикладів того, аби їх було приватизовано у нешахрайский спосіб – крапка; мусить бути переглянуто і стан справ у нашій хімічній промисловості;

(6) Українську демократію і виборчу систему має бути відносно поступово змінено у такий спосіб, щоби вибори (як, скажімо, у США) відбувалися кожні два роки. Саме це, доведено, заважає вкорінюватись "кланам", а політикам – плювати на громадську думку. Формат можна обговорювати – особливого сенсу в існуванні посади президента я не бачу, за гамбурзьким рахунком вона принесла нам більше лиха, аніж користі, проте, є чимало країн, в яких президента таки обирають прямо, і на довший, але один-єдиний термін;

Читайте також: Вибори-2019: за кого голосуватимуть українці?

(7) Якщо ми хочемо конкурувати за своїх власних підприємців та реальні потужні інвестиції, тоді маємо відмовитись від соціалізму зразка МВФ і застарілих ідей – а саме, повернути єдиний фіксований збір з самозайнятих і, в оновленому вигляді, "вільні економічні зони". Муситимемо запровадити найнижчі податки в Європі – інакше жебратимемо і надалі, втрачаючи енергійну частину громадян, а згодом – і будь-які робочі руки;

(8) Всі наші виші, всі їхні навчальні та ступеневі програми мають пройти ліцензування з боку відповідного органу ЄС (я цим займався, і знаю, про що кажу). Інакше їх можна закривати вже завтра, а своїх дітей ми відправлятимемо навчатися за кордон (що і так відбувається), як відстала країна глибокої Африки. Корумпована мафія вишів чинить неабиякий спротив цьому єдиному можливому рішенню (ну, звісно!). Але – буде або так, або ця система розориться сама: шкода, це мільярди наших податків.

(9) За будь яких фінансових умов, Україна не жалкуватиме грошей на ті сектори, що дозволяють їй кількома пальцями чіплятись за борт корабля розвинутого, "першого" світу: космос, авіапром, IT і радіоелектроніку;

(10) Українці, перевернувши глобальну політику в 2013-14 роках, заслуговують на амбіції. А саме – ставити своїми цілями не лише приєднання до НАТО та ЄС, але і до G20 та Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), це єдина організація, яка може покласти на наш табель "печатку": розвинута країна.

За справді хорошої роботи від такого визнання нас відділяє років 25. Але це не все – вистояти проти ворога і отримати другий шанс нам допомогла наша діаспора. Моя думка така – маємо закінчувати із жебрацтвом (не такі ми і бідні!) і йти до того, аби в кожному річному бюджеті знаходити $1 млрд на потреби закордонних українців. Ми же добре знаємо, що це повернеться Україні "кратно".

Щось з вищесказаного – не "аксіоми". Про багато що не сказано взагалі. Назву для партії я теж поки що не "нав'язую" : "Хвилю" у свій час утащили, із "Небайдужими" незрозуміло – за два роки до того як хтось створив і дотепер дохлий сайт ми мали відповідну групу в ФБ, "Невідомі" мені би було до душі (якщо хтось пам'ятає міліцейські новини 2013 року), але звучить "невиграшно", чи, може я помиляюсь? Особисто я хочу єдиного – повноцінної реалізації вільної української нації, яка своїм подвигом, витривалістю і трудом заслужила все на світі. Приєднуйтеся.

Кращі публікації з блогів відтепер у твоєму месенджері! Підписуйся на UAINFO у Telegram: https://t.me/uainfo_org