Мій родич певний час працював кораблебудівельником... у Чехії. Верф побудували на якійсь притоці чи то Одера чи то Ельби, збирали на ній самі корпуси суден, які влазять в цю річечку, і сплавляли вниз, до моря, де добудовували. (У принципі так само працювала київська колишня "Ленінська кузня", хтось звідти їх точно консультував). То ніяке не ги-ги, а корабелом у Чехії.

Але це ще не все. Там працювали тільки українці з Херсона та Миколаєва (кілька чехів, згодних працювати по 12 годин, то таке). Їх вахтовим методом возили із традиційних центрів суднобудування, де "нема роботи", до Чехії. Тобто відкривали візи, винаймали гуртожиток, влагоджували постійні розборки з місцевими жрицями кохання, поліцією тощо. Ну, ви розумієте складнощі кадрової роботи на таких великих проектах.

Читайте також: Баржа з кавунами: що лишається поза увагою загалу

І так, хазяї фірми – теж українці. Їм виявилося легше побудувати корабельню в географічно геть не придатній для цього країні й організувати вахтову роботу, ніж задовольнити грабіжницькі запити держави України в особі її місцевих херсонських-миколаївських еліт на так важко отриману додану вартість.

Особливо пікантно чути, що всі херсонські заводи, які спускають один танкер на десять років і пишаються, а решту часу пиляють на метал самі себе, належать олігархові Новинському, відомому "українському патріотові" й вірянину МП.

Читайте також: Позитивні й негативні наслідки української трудової міграції

P. S. Це не тільки про суднобудування. Так само, але ще раніше, втекли від українського портового нагляду судновласники. А зараз, схоже, вже втікають айтішники. Може, щось у консерваторії підправити?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram