А мені це навіть подобається. Погаласували про літаки – весь фейсбук вивчив ціноутворення в аеропортах і всі найближчі до Києва аеродроми. Написав Гройсман про кавуни – другий день усі вивчають систему внутрішніх судноплавних шляхів України, її поточний стан і внесок у це агрохолдингу "Нібулон", на який, а не на профуканий бездарно росіянам "Укррічфлот", і покладаються всі наші надії про відродження дніпровського судноплавства.

За кілька місяців до появи веселого інтернет-мему про "баржу з кавунами", на яку вже наклепали десятки фотожаб і пожартував кожен другий ЛСД-блогер, а кожен перший порохобот засудив жарти й докладно пояснив, що саме значить для країни відродження її головної водної артерії, скільки всього – від суднобудування до днопоглиблювальних робіт, шлюзів п’яти ГЕС, розвідних мостів у Дніпрі та Кременчуку й навігаційної обстановки: тисяч буїв, ходових знаків, створів та маяків – для цього треба довести до ладу, і що за цим звичайнісіньким у радянські часи рейсом заховано працю тисяч людей, які мали все те відновити до придатного стану; так ось за кілька місяців до всього цього була новина про перегнаний із Дунаю на Волгу колишній дніпровський пасажирський лайнер "Генерал Ватутін". 301 проект. Три пасажирські палуби. Ресторани, бари й музичні салони. Дніпровські тури з Києва на Одесу з канадськими та німецькими мандрівними пенсіонерами на борту. Краса і гордість ГУРФ УРСР. Навіть динамівські форварди в чорних окулярах ходили випивати в тамтешніх барах, поки лайнер стояв у Києві під Річковим вокзалом, щоб ніхто не настучав на них Валерієві Васильовичу Лобановському.

"Укррічфлот", в якого за першого ж пришестя Януковича, ще тоді прем’єром, хтось із залученням тітушків рейдернув списки акціонерів прямо в офісі в центрі Києва, і потім виявилося, що нові власники вже росіяни, розпродавав пасажирські й ватажні пароплави вже кілька років, з особливим прискоренням після Революції гідності. Ось так продали й "Генерала Ватутіна", і новий власник погнав його кудись в Астрахань, чи що. І ніхто не клепав смішних демотиваторів, не складав віршів-пиріжків, не розповідав анекдотів і майже не поширював новину. Епоха, розпочата колись червоним директором так званого ГУРФ Миколою Славовим, царство йому небесне, який утримав компанію від розкрадання, коли в 90-ті не героїчно "загинули" всі українські пароплавства, починаючи з одеського Чорноморського, закінчилася.

Читайте також: Україні належить 37% одного з найбільших портів В'єтнаму

Але несподівано виявилося, що де кінець, там усьому й початок. Не всього світу у вікні, що моряки, є ще й інші люди та компанії. Всього через місяць після завершення тої епохи зернотрейдер "Нібулон" оголосив про запуск в експлуатацію нового портового комплексу для перевалки зерна в Голій Пристані. І виявилося, що ця компанія тишком-нишком, поки інші розпродавали радянські запаси суден, побудувала в Миколаєві цілий флот буксирів-штовхачів та зернових ліхтерів, оновила причали та елеватори, там де вони історично були розташовані на берегах Дніпра, а тепер ось навіть зайнялася днопоглиблювальними роботами й побудовою нових портів та портових пунктів там, де їх і в радянський час ніколи не було. Так, уперше стала судноплавною частина Південного Бугу. Так Гола Пристань отримала вихід у світовий океан попри перевантажений у сезон зернових Херсонський морський порт.

А баржа – так. Просто потрапила в поле зору публіки, бо в цій кавуновій програмі якимось чином задіяна і USAID, яка вклала гроші в херсонських баштанних фермерів і звично звітувала перед американськими платниками податків красивими фоточками рябих кавунів у трюмі, тож жартувати над "епохальним рейсом" почали саме херсонські блогери, а їхні жарти несподівано підхопив цілий прем’єр.

Мені взагалі це подобається все більше. Вже багато тижнів головними ньюзмейкерами української мережі виявляються події всередині України, і події, пов’язані зі змінами на краще, байдуже, "зрадою" чи "перемогою" вважають їх темпераментні дописувачі соцмереж. Довгожданий безвіз. Прихід-неприхід в Україну дешевих авіаліній. Тепер ось ця "баржа з кавунами", рух якої Дніпром відслідковують блогери всіх прибережних міст. Коли я пишу ці рядки, вона за їх даними пройшла запорізькі шлюзи та прямує на Дніпро.

Прогнозую, що вистрелить ще якась хвиля, коли повернуться автомобілісти, що зараз поїхали у відпустку в Карпати чи на море своїм авто і несподівано виявили, що дороги, якими вони їдуть – відремонтовані, нові, нерозбиті ваговозами. А це, до речі, теж пов’язане з розвантаженням автошляхів від вантажних перевезень, їх перенесенням скрізь, де можливо, на річку, бо залізниця вже давно працює на піку можливостей.

Нарешті срачі в українському фесбуці стосуються саме наших справ, і – розвитку й відновлення, а не проїдання й  занепаду. Показово, що в більшості з них ньюзмейкером виступає Мінінфраструктури. Мабуть, у них працюють гарні піарники, що їздять у плацкарті зі своїм Гарун аль Рашидом. Але без відремонтованих доріг той піар був би, як кормі баржі дверці.

Читайте також: Неначе справжній рай – там, де українці

Про дидактичний ефект усіх цих дискусій я вже писав. У Київському річковому училищі колись був викладач навігації, який примушував для заліку малювати путівну мапу Дніпра з усією навігаційною обстановкою на цілому аркуші ватману формату А1, причому за найменших неточностей просто рвав ватмани й відправляв курсантів перемальовувати все спочатку. Менше ніж із третього разу йому ніхто не складав залік. Десь на сантиметр лівіше буй намалював – і все, перемальовуй. І лише на випускному він признавався вже колишнім курсантам, що прискіпувався, навіть якщо правильно все з буями було. Мета була – примусити їх тричі власноручно намалювати обстановку всього Дніпра, щоб запам'ятали.

Ось так і фейсбучники. Вже дійшли до вивчення розташування причалів компанії "Нібулон" у Переяславі-Хмельницькому. Вже усвідомили, що Київ за минулі 15 років простою залишився геть без вантажного річкового порту, на його місці зараз якісь ресторани на дебаркадерах смажать шашлики, а у відновленому Річковому вокзалі теж нічого іншого не придумали, як відкривати ресторани. Коли ви вже наїстеся свого суші. Вірю, на нас чекає ще безліч дивних відкриттів про Дніпро. Із першого разу все одно не складете, не сподівайтеся. Могутня ріка.

Цікаво, що перебити цей інтерес нашої публіки до наших суто внутрішніх таких показово побутових, мирних сезонних справ і розборок російське медіаполе може вже лише фотками голих іще радянських співачок на сцені. Та й то, якби та гола поп-діва була не в компанії Рамштайна, ще й невідомо, чи звернули б увагу. Голосую за такий стан речей усіма кінцівками.

Антон САНЧЕНКО, "Тиждень"