Від поборників ультраліберальних реформ часто можна почути, що нам, мовляв, необхідна амністія капіталу та гарантування збереження приватної власності.

Нинішні приватні власники не вкладаються в модернізацію і проводять політику "хапай, вичавлюй і вивозь", бо у них немає гарантії, що завтра їх важкою працею приватизовані активи не заберуть. А от якщо ми пробачимо їм "шалості" під час приватизації, і гарантуємо "що взяв – те твоє" на законодавчому рівні – вони тут же рвонуть вкладатись в промисловість і почнуть повертати вивезені капітали.

Читайте також: Болевые точки: олигархи, война и неизбежность

В цьому місці необхідно згадати, що амністію капіталів в нашій країні уже двічі проводили. Перший раз в 2005 р., коли замість того, щоб розпочати перегляд приватизації (як це було обіцяно на Майдані), Віктор Андрійович Ющенко звільнив Тимошенко з посади прем'єр-міністра і фактично гарантував, що ніякого перегляду приватизаційних договорів не буде.

І був другий раз, в 2012 р., коли по команді Януковича були проведені масові списання заборгованості великих корпорацій перед державою – що є, власне, формою гарантування власності. Бо наприклад, при заборгованості в обсягах 24 млн. грн. тільки по газоспоживанню – то нормальна приватна фірма в такому випадку вилітає в трубу. А у нас держава дбайливо їх підтримала. гарантувавши, що активи залишаться у власності наших олігархів.

Чи призвело це до економічного бума, повернення капіталів та інвестицій в модернізацію? Ні, не призвело. Навпаки, швидкість вивезення капіталу навіть пришвидшилась.

Не слід забувати також, що останні 8 років влада надійно належить олігархічному пулу. Всі необхідні закони, в тому числі й про амністію капіталів та гарантування приватної власності, цілком можна було прийняти – причому в тій редакції, якій треба. Ну, точно так само, як приймали інші закони, наприклад, про газовий ринок і так далі.

Але таких законів навіть не було створено в формі проектів.

Розгадка тут проста: в Україні є що красти. У нас іще досить смачних активів, які дуже хочеться приватизувати за дурничку. Крім того, кожен із олігархів потай вважає тільки себе ефективним власником та благодійником країни, а інших – злодіями і жуліками, у яких можна і треба все відібрати. Більше того, він очікує моменту, коли займе вищу посаду (сам, чи через свого "проксі"), і зробить всім "пропозицію, від якої не можна відмовитись".

А поки що вони зорко очікують, коли хтось із нинішнього пулу з тих чи інших причин "дасть дуба", щоб тут же заслати своїх рейдерів для швидкого переділа. В самому ділі, ви в нашій країні зустрічали випадки передачі в спадок прихватизованих активів? Ну хоч один приклад є? А ось зворотні є – Щербань, Брагін, Єремеєв...

Читайте також: Стратегія громади у війні з Росією та у внутрішній антиолігархічній війні

Саме тому амністія капіталів по факту ніколи не буде імплементована, навіть якщо вона буде оформлена в закон. Вона невигідна перш за все самим олігархам. Адже якщо все буде зафіксовано, і приватна власність стане реально забезпеченою – як же вони зможуть відібрати омріяний заводик у сусіда?

Висновки, як завжди, очевидні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram