Усе, що фінансується олігархами або чого торкається їхня рука, рано чи пізно починає працювати лише на примноження їхніх статків. А всі, хто стоїть поруч із ними, в результаті працюють на олігархічні інтереси. Це особливо небезпечно, коли мова йде про "нових лідерів" – людей, ключовим завданням яких буде позбавити Українську державу руйнівного впливу олігархів. Вони просто не зможуть цього зробити, якщо діятимуть спільно з олігархами.

Наскільки б українське суспільство не було спраглим до іншої якості політичних еліт (підкреслю: не облич, а саме якості), співпраця з олігархами руйнує ідею нових лідерів в зародку. Є велика частка правди в тому, що в країні, де все контролюється олігархами, серйозні проекти майже в будь-якій сфері раніше чи пізніше зіштовхуються обличчям до обличчя з олігархом. Зрештою, президентом країни є олігархом. Але чи значить це, що треба ризикувати майбутнім, роблячи спільні проекти з олігархами, які глобально переслідують протилежні з нами цілі?

Нові лідери, які так потрібні Україні, можуть бути розумнішими, моральнішіми, бути справжніми державниками – але вони точно не будуть досвідченими. Чи можуть недосвідчені молоді люди, коли співпрацюють з олігархами, протистояти розставленим для них інформаційним пасткам, які на них уже чекають і які в майбутньому будуть використані проти них? Чи їх спіткатиме така ж доля, як і всі політичні та економічні олігархічні проекти? Бо навіть якщо на початкових етапах співпраця з олігархами не завдає очевидної шкоди, а їхні гроші, здається, відкривають широкі можливості зробити те, що без цих грошей зробити набагато складніше, з часом це завжди призводить щонайменше до лояльності до олігархів таких "нових" лідерів, а в наших реаліях – до повного підкорення їхнім інтересам.

Читайте також: Одна з найбільших загадок української політичної історії

Саме так і народжуються "перевертні" – поступово, непомітно затягуючись все глибше і глібше у цю "співпрацю". Із часом втрачають власне бачення суспільного розвитку, перестають жити своєю ідеологією, будувати нові принципи управління країною, а головне, йти до великої мети – побудови нової держави без політичних пройдисвітів, посіпак олігархів і перевертнів усіх мастей. І в якийсь момент, може, ф хотіли би вирватись, та вже не можуть, бо занадто сильно зав'язли в цьому багні. А ми тим часом знову і знову наступаємо на одні й ті самі граблі – зміну кланів на виборах, але не зміну влади. І спроби зробити це знову обов'язково будуть, але це не значить, що їм треба допомагати.

Наскільки б тактична ціль привести до влади нових лідерів не була правильною, стратегічно участь в олігархічному проекті для нових еліт є поразкою. Бо боротися з олігархами й одночасно реалізовувати з ними спільні проекти – значить, заздалегідь їм програти. Найцінніший ресурс у нових лідерів – це довіра людей, яку дуже легко підірвати самою участю в спільному з олігархом проекті. Для українського виборця втрата такої довіри до "нових" означає один висновок: "всі вони однакові". І "вони" справді будуть усі однакові – бо нові обличчя фінансуватимуться з тих же кишень, що і старі, а значить, не зможуть зробити тих кардинальних і рішучих кроків, які повинні.

Очевидно, що на виборах, що наближаються, олігархи використовуватимуть активне громадянське суспільство в своїх інтересах. Громадські організації та активістів не тільки долучатимуть до їхніх списків, але й використовуватимуть для "освячення" своїх проектів.

Читайте також: 10 наших найбільших здобутків по Революції гідності

Саме ці ризики є у проекті "Нові лідери", участь у наглядовій раді якого я припинила щойно це стало очевидним. Питання навіть не в тому, щоби маніпулювати результатами вибору, а в тому, що буде відбуватись з тими переможцями проекту далі. В умовах, коли наближаються вибори, є великий ризик, що ті, кого громадські організації, залучені в проект, так старанно відбиратимуть під час телевізійного проекту, стануть новим олігархічним проектом. А самі громадські організації, яким на сьогодні чи не найбільше довіряють люди, будуть дискредитовані.

Зізнаюся, до останнього розмірковувала: чи можливо, що після всього, що вдалось за останні роки громадянському суспільству, ми можемо стати хитрішими і переграти ворога на його ж полі. Можемо стати таким собі троянським конем. Але зрозуміла, що замість троянського коня в тилу ворога ми пустимо троянського коня до себе.

Не критикую громадські організації, які залишились в проекті. Цей вибір кожен повинен зробити сам для себе. Але на мою думку, не може бути компромісів там, де очевидні ризики втратити через такі компроміси стратегічну мету: зміну системи управління державою, де тотальний контроль олігархів над усіма процесами в країні має буде знищений. Може бути лише один інтерес – державний, із головною метою розбудови нових суспільно-політичних та економічних відносин. Принципова різниця таких нових відносин від наявних полягає в тому, що держава створює і гарантує всім чесні умови для життя і роботи, а не кільком наближеним до влади за рахунок всіх інших. Тож із усіма, хто цей державний інтерес не розділяє, не може бути нічого спільного.

Можливо, поки не до кінця зрозуміло, скільки часу, ресурсів і зусиль потрібно буде витратити на розбудову цієї нової держави, але новий дім зі старих, наскрізь прогнилих балок точно не будується.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram