Тарифи на місцеві транспортні перевезення — куди необхідно рухатись

Оголошене липневе суттєве підвищене тарифів на проїзд в київському міському транспорті викликало активні дискусії і, зрозуміле, незадоволення переважної частини пересічних громадян. 

Дозволю собі висловити деякі міркування з цього приводу.

Є очевидні причини для підвищення тарифів на проїзд. Це пов'язано зі значним зростанням усіх складових витрат на організацію таких перевезень — витрати на пальне, електроенергію, зарплату працівникам. Останнє стає пріоритетною проблемою для перевізників, бо вони зіштовхуються з масовою нестачею робочих рук. Ніхто вже не оголошує страйків з вимогою підвищення зарплати. Просто шукають інше місце роботи, у тому числі закордоном. Виходячи з цих міркувань, підвищення тарифів на проїзд виглядає дуже непопулярним, але вимушеним кроком з боку міської влади. 

Але все ж таки є підстави казати, що проблема ефективного функціонування міського громадського транспорту значно ширше питання тарифів на проїзд та прозорості їх визначення. 

Якщо ми говоримо про громадський транспорт Києва, то можна казати про нашарування купи проблем, які уходять своїми коренями у початок 90-х років минулого століття. Тоді, в умовах жахливого спаду економіки, падіння доходів місцевого бюджету та доходів населення, місцева влада значною мірою вимушено віддала значну частину громадських перевезень приватним структурам. Вони виявилися тоді незрівнянно ефективнішими та гнучкішими за комунальні підприємства громадського транспорту, з точки зору кількості транспортних засобів та міських маршрутів. Це були часу хаосу та конфліктів між комунальними та приватними перевізниками. Особливо з урахуванням несправедливості пов'язаної з тим, що на перших вішали обов'язок безкоштовних перевезень абсурдної кількості різноманітних пільговиків. При цьому на якість обслуговування приватних перевізниками закривали очі. Зрозуміло, що все це не обходилось без хабарів місцевим чиновникам.

Можна зараз багато розповідати про плюси та мінуси такого розвитку громадського транспорту, але очевидно, що ситуація зараз зовсім інша, і завдання міської влади кардинально поміняти правила гри. 

По-перше, необхідно відмовлятися від малих автобусів. Це неефективно та здорожує загальні витрати на функціонування громадського транспорту, і відповідно провокує підвищення тарифів на проїзд. Крім того, це призводить до збільшення транспортних засобів на дорогах міста, що сповільнює рух. 

По-друге, необхідно повністю відмовлятися від безоплатного проїзду у громадському транспорті. За все у будь-якому випадку хтось змушений платити. У багатьох європейських країнах є нормальною практикою пільгового проїзду. Але плата за нього є. Тобто пільгові категорії громадян все-рівно платять. Як правило, це стосується пенсіонерів, дітей, інвалідів. Вони сплачують половину від стандартного тарифу для разової поїздки громадським транспортом. Вони також можуть купити пільговий багаторазовий “проїзний”. Причому право на пільговий проїзд мають не просто містяни саме цього міста, а всі мешканці країни. Ідеологія, так званої “карти киянина”, по якій надається право на пільговий проїзд лише киянам (або будь-якого карти мешканця іншого міста), насправді порушує конституційні права інших громадян, що проживають за межами Києва. Це шлях в нікуди. Тому необхідно проводити монетизацію пільги на проїзд громадським транспортом, при цьому зобов’язуючи перевізників без будь-яких обмежень перевозити пільгові категорії громадян. Питання розміру компенсації витрат на перевезення таких пільговиків може обговорюватися окремо. Але за таких умов, обсяг перевезених “пільговиків” буде точно відомий, як безпосередньо “перевізникам”, так і міській владі.

Читайте також: Що Київ робить не так, підвищуючи ціни в міському транспорті

По-третє, очевидно, що необхідно активніше робити міський громадський транспорт виключно електричним. Тобто усі міські автобуси повинні стати електричними не у якійсь невідомій перспективі, а буквально у наступні три-п'ять років. Це має бути чіткою стратегією міської влади. І це стосується не тільки Києва. Зрозуміло, що такі автобуси зараз можуть бути дорожчими при купівлі, але вони значно дешевше при обслуговуванні. Крім того зарядка акумуляторів може проводитися у нічний час за низьким тарифом на електроенергію. У такий спосіб можна повністю позбутися “головної болі” зміни вартості на пальне. Для того щоби зробити весь міський громадський транспорт електричним потрібна політична воля міської влади та підтримка уряду. Можливості для їх виробництва в Україні є. Мені особисто відомо, щонайменше, два вітчизняні автозаводи (Львівський ЛАЗ та “Богдан”), які вже зараз пропонують відповідні моделі автобусів, правда, поки що переважно на зовнішній ринок. Стимулювати цей перехід на електроавтобуси можна за рахунок пільгових умов довгострокового лізингу, які зможуть надавати державні банки. 

І наостанок. Проблему зменшення витрат на забезпечення громадського транспорту неможливо вирішити без наведення порядку на дорогах міста.

Читайте також: Допоки кияни будуть готові миритися з незручностями в громадському транспорті?

Для того, щоби громадський транспорт ефективно функціонував та ним користувались, відмовляючись від поїздок власним авто, він повинен ходити, як годинник. А для цього необхідно надзвичайно жорстко карати за проїзд чи зупинку на виділеній смузі для громадського транспорту. Ситуація, коли по смузі для громадського транспорту їде будь-хто — є просто абсурдом та відображає повну імпотенцію міської влади. Та сама проблема і з проїздом через перехрестя. Більшість наших міських пробок пов’язана з тим, що порушується вимога правил дорожнього руху, яка передбачає дозвіл на проїзд через перехрестя лише за умови, що він може бути завершений на “зелений” знак світлофора. Якщо не почнуть нещадно карати за порушення цієї вимоги ПДР, ми проблему пробок та неритмічних громадських перевезень не вирішимо. Те саме стосується руху по трамвайним коліям та паркування у недозволених містах. Розмови, що це влада винна у нестачі місць для паркування авто, виглядають відверто некоректним. Ніде в світі міська влада не може забезпечити всіх водіїв місцями для паркування. Це неможливо апріорі, особливо, коли йдеться про центр міста. Тому або водій повинен знайти дозволене місце для паркування свого автомобіля, або усвідомлюючи ризики не знаходження його, не використовувати свій транспортний засіб. 

Зрозуміло, також, що всі ці каральні заходи міської влади не дадуть результату, якщо нарешті не буде вирішена проблема так званих “євроблях”. Ситуація, коли по дорогам країни їздять сотні тисяч авто, які невідомо, кому належать та хто за кермом, знаходиться за межами навіть нашого українського стандарту абсурду. Бо за існуючих умов невідомо навіть кого карати за порушення ПДР. На дорогах держави не може бути жодного автотранспортного транспорту без чітко визначеного ідентифікованого власника. Це настільки очевидно, що не потребує якихось додаткових аргументів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram