Олігархи, прикриваючись тезами про блага Євроінтеграції, поставили економіку України на шлях власного збагачення через власні офшори, в які вони щорічно виводять не один мільярд доларів.

В минулу п’ятницю "Голосі століці" у програмі «Підсумки тижня» підняли питання, що дала Україні євроінтеграція за минулі чотири роки, коли стала релігією  правлячої кліки. І якщо замислитись, і поставити на ваги, як ми жили до Асоціації з ЄС і після, зробити корегування на збройну агресію Російської Федерації, внаслідок якої Україна втратила 13% території, третину промисловості і велику кількість трудових ресурсів, все одно для євро оптимізму залишається доволі мало приводів.

Але почну все ж із позитиву. Підписання Угоди Асоціації з ЄС назавжди змінила вектор розвитку України, адже про інтеграцію з країнами Митного союзу річ мова вже не йшла, а для побудови нової, а не пострадянської України гасло Миколи Хвильового «Геть від Москви» має величезне значення. Позитивним також є і імплементація деяких інститутів в сфері захисту прав людини, запровадження політик толерантності, запобігання корупції та активізації участі громадян в управління громадою та державою.

Тобто гуманітарні здобутки більш ніж значні.

Але, якщо поглянути на економічні здобутки від економічного співробітництва з ЄС та нашими західними партнерами, то волосся на потилиці починає рухатись.

Перше це катастрофа фінансового і банківського сектору. В період так званого банко паду тимчасову адміністрацію було введено більш ніж у 80 банків. Найбільший банк країни націоналізовано, але в такий дикий спосіб, що і зараз ніхто не може зрозуміти на яких умовах це було здійснено і чому держава після націоналізації «Приватбанку» не взяла на себе зобов’язання по Відшкодуванню вкладів громадян. Так-так, Президент України досі не підписав відповідний Закон. Як наслідок, банкопад вдалось зупинити лише шляхом концентрації банків у власності або під управлінням держави. Велике значення у банкопаді зіграв факт втрати банками активів на території ОРДЛО та Криму, але ні НБУ, ні МВФ, і ЄБРР та Європейські структури не змогли запровадити чіткі механізми виведення банківської системи з кризи інакше ніж за рахунок постійної до капіталізації банків за рахунок їх власників.

Друге, це деіндустріалізація країни. По інтернету ширяться інтерактивні карти створення нових підприємств в Україні, але ніхто не говорить скільки підприємств вже закрились або на межі банкрутства. За період вдалого врядування євроінтеграторів кількість підприємців скоротилась на десятки тисяч. Поряд із підприємцями, які навіть не мали найманого персоналу і торгували самі на себе, закриваються пекарні, ферми, заводи. Тільки за останні півроку зупинилась робота таких гігантів, як АвтоЗАЗ та «Росава», «Кріворіжсталь знаходиться на межі банкрутства.

Третє, перехід на сировинний експорт. Відповідно до Додатків Угоди про асоціацію з ЄС пільговим експортом забезпечувалась в основному сільгосппродукція та сировина. Україна ніби реалізуючи «план Моргентау» закриває підприємства та пишається збільшенням експорту зернових. Хоча кожна людина при глузді Вам скаже, що не буває заможних аграрних країн. Високу додану вартість формує лише індустрія. Можна звичайно відмітити прогрес ІТ-індустрії за останні п’ять років, але в більшості своїй цей сектор представлений аутсорсом, по-друге державна машина регулювання туди ще Слава Богу не дібралась.

Четверте – еміграція, яка стає наслідком завищених комунальних тарифів, неможливістю вести бізнес легально. Відкати з повернення ПДВ, кришування силовиками бізнесу, постійні перевірки підприємств, величезна кількість корумпованих контролюючих підприємств, рейдерські атаки під прикриттям прокуратури, - все це аж ніяк не сприяє бажанню українців залишатись у країні. Якщо додати до цього абсолютно закриті соціальні ліфти, які зацементовані обслугою нинішньої кліки, то мотивації залишити Україні залишається не так вже й багато.

П’яте – олігархія. Як би Петро Порошенко не намагався розповідати, про те що для олігархів в Україні немає преференцій, але реальність трохи інша. Олігархи – це явище, яке передбачає концентрацію владних і фінансових важелів у своїх руках, а відповідно і подальший вплив на процеси в країні. Тим більш Петро Порошенко входить в п’ятірку найбагатших олігархів України, і йде процес стрімкого збагачення людей з його оточення.

Як наслідок, карколомне зростання державного боргу на тлі зменшення прибутків Державного бюджету, галопуюча корупція при відсутності чіткої моделі захисту українського товаровиробника і негативному торгівельному сальдо ставлять Україну перед дилемою. Або виконувати вимоги МВФ, ЄБРР і «західних партнерів», або «вмикати станок», що закінчиться високим рівнем інфляції.

І винні в цьому до речі не ЄС та інші західні партнери, а чинна українська влада, яка чи то через не компетентність чи то навмисно не може адекватно реагувати на виклики сьогодення, даючи можливість олігархам поставити економіку України на шлях власного збагачення, та виведення величезних коштів з економіки України за кордон. Фактично Україна знаходиться під зовнішнім управлінням офшорних корпорацій, які належать будь кому, але точно не народу України.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram