Айварас Абромавичус із Литви й Наталія Яресько зі США – міністри в уряді Арсенія Яценюка

Видатний мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів на сторінці свого блогу продовжує втаємничувати широкий загал у тонкощі української мови. Із-поміж іншого професор веде мову про вживання патронімів у нашій мові

Читач Еральдо просить дати переклад слова earplugs – російською беруши.

Це вушна затичка або затичка для вуха.

Олександр Ґамза пише, що часто чує дієслова типу ходе, баче, точе, а не ходить, бачить, точить. Чи можна так і писати? Наприклад, скоро мати насипе борщу, його хиле на долівку, носе із собою торбу, баче вівці й так далі.

Дієслова в'язати, казати, насипати, писати й подібні належать до першої дієвідміни, тож для них єдино правильними в третій особі однини є форми в'яже, каже, сипле, пише.

Решта з перелічених слів – другої дієвідміни. У третій особі однини вони мають такий вигляд: ходить, бачить, точить, хилить, любить, робить.

Читайте також: Як онлайн-сервіс і відбірковий турнір удосконалити

Олександр Пономарів

Варіянти ходе, баче, точе, хиле, любе, робе є діялектними, і в сучасній українській літературній мові не вживані (хоч у деяких класиків української літератури вони траплялися).

Роман Щербак цікавиться, як правильно відтворити афоризм голос волаючого в пустелі – кричущий; волальник; той, хто волає?

Мабуть, для цього афоризму ліпше використати зворот – голос того, хто волає в пустелі.

Киянку Ольгу цікавить, наскільки вживання патронімів – імен по батькові – властиве українській мові. Чи не є це пережитком часів Російської імперії або спадком доби Київської Русі?

Патроніми часом використовують в офіційних документах. Але вони не дуже характерні для сучасної української мови.

Проте не можна казати, що це вплив Російської імперії, тому що в Київській Русі патроніми вживали вже тоді, коли Російської імперії ще не було на світі. Наприклад, Володимир Мономах називав себе Володимиром Всеволодовичем – тобто сином Всеволода.

Читайте також: Хто в Горішніх Плавнях живе

Сергій Одаренко повідомляє: в одному зі звернень Наталя Данилюк пропонувала замість иногородній використовувати иноміський.

"Вам ця пропозиція сподобалася, оскільки назва великого населеного пункту – місто, город у цьому значенні застаріло, й иногородній може бути сприйняте як той, що прийшов з иншого горо́ду", – пише читач. Проте хіба в українській мові не використовується чужо-, а не ино-? Наприклад, чужоземець замість иноземець. А якщо й модернізувати це слово, то принаймні використовувати иншо-. Яка Ваша думка, запитує читач.

Моя думка така: цілком згоден. Иншоміський – краще, ніж иноміський. А чужоземець – краще, ніж иноземець.

Ольга Городнюк цікавиться вимовою імені Назар.

Воно має наголос на другому складі: НазАр, НазАра, НазАрові й так далі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram