1958 року почала роботу головна редакція Української Радянської Енциклопедії.

Зважаючи на тодішні обставини, це було дійсно культурне диво й величезна перемога у тихій українській війні з імперією.

Шлях до успіху виявився довгим і складним та потребував неабиякого хисту ініціаторів.

Ініціатива Скрипника і спроба в Галичині

Будь-яка імперія завжди робить усе можливе, аби прищепити завойованим і підкореним народам вірус амнезії.

Російська не була винятком: зачистка українського культурного простору відбувалася послідовно. У ході національної революції 1917 року одразу постала якнайгостріша потреба у виробленні державницької ідеології, яку годі було утвердити без опертя на всіма шановану традицію й спільну колективну пам'ять.

Тож в атмосфері культурного піднесення двадцятих закономірно актуалізувався проект національної енциклопедії. Підготовка двадцятитомника почалася тоді під керівництвом наркома освіти, провідника політики українізації Миколи Скрипника.

Але битву за культурний суверенітет виграти не вдалося, права говорити про своє минуле українців попросту позбавили. Замість творення українського культурного канону цензура вимагала популяризації все тої ж російської слави й звитяги.

Нарком освіти та ідеолог українізації Микола Скрипник ініціював створення енциклопедії ще в 20-х роках

На початку тридцятих енциклопедія вийти не могла. Підготовлені колективом матеріали зникли в "спецхранах" енкаведистів. Альтернативний проект – хай і в непорівнянно меншому масштабі – втілили в непідрадянській Галичині, опублікувавши "Українську загальну енциклопедію" в трьох томах.

Однак антиімперський тихий спротив насправді ніколи не вдалося остаточно придушити. Навіть дуже незначне послаблення цензури з початком Другої світової війни уможливило реалізацію кількох важливих ініціатив.

Людиною, для якої видання енциклопедії стало тоді майже що життєвою місією, яка не пошкодувала цілеспрямованих титанічних зусиль, аби подолати незчисленні перешкоди, був поет Микола Бажан.

Читайте також: Повчальна історія: не перетворюймо вишиванку на сарафан

Натиск Бажана

Це він 1944 року – ще йшла війна, ще падали бомби, ще зяяли навколо жахливі руїни! – домігся ухвалення постанови українського уряду про видання УРЕ. Миколу Платоновича якраз призначили на посаду заступника голови ради міністрів Української РСР, тож мав би й опікуватися справою державного значення.

Проте, як не раз і не два бувало, навіть висока ухвала не гарантувала фінансування. Активізація антиукраїнського терору кінця сорокових унеможливило реалізацію будь-яких амбітних культурних проектів.

Допомогли (як це знов же часто траплялося) зловорожі закордонні "буржуазні націоналісти". Якраз 1956 в Парижі з'явився перший том редагованої Володимиром Кубійовичем ґрунтовної "Енциклопедії українознавства".

Микола Бажан зумів реалізувати проект УРЕ

Радянські партійні очільники спохопилися, що треба негайно "давати відсіч" ворожим підступам. У перекладі з радянського новоязу це означало інтерпретувати історію по-своєму, здебільшого називаючи чорне білим і навпаки.

Якраз тоді Микола Бажан, добре розуміючи політичну ситуацію, знаючи про всі обмеження, пропонує свій виношений, глибоко продуманий проект. Знайшлися і гроші, й фахівці - уже 1959 року перший том Української Радянської Енциклопедії вийшов у світ.

Підняти з небуття

Протискатися повсякчас доводилося між Сциллою й Харибдою. Бажан завжди вважав за краще вмістити інформацію про того чи іншого діяча з неуникненним ярликом "буржуазного націоналізму", аніж зовсім не згадати, приректи на непам'ять. У цьому якраз і виявлялася культурницька настанова в ситуації тотальної цензури.

Своєрідний, сказати б, культурний матеріалізм: факти могли важити більше, аніж одверто викривлені тлумачення. До того ж радянські люди вміли вгадувати між рядками, добре володіли стратегією читацької підозри стосовно будь-якого тексту, дозволеного всемогутньою цензурою.

Бажан послідовно наголошував на необхідності поновлення, а не започаткування роботи над енциклопедією. Йому було важливо нагадати про актуальність зробленого Миколою Скрипником.

Читайте також: "Кроме номеров безликих домов у тебя ничего нет". Воспоминания о жизни в "совке"

Енциклопедисти змушені були все узгоджувати й затверджувати, виявляючи неабиякий дипломатичний хист і здатність до компромісів. За ініціативу радше карали, аніж винагороджували.

 Микола Бажан (в окулярах другий праворуч) серед членів делегації УРСР на першій сесії Генеральної асамблеї ООН у Лондоні в 1946 році

Головному редакторові йшлося, зокрема, про реабілітацію репресованих творців ренесансу двадцятих років. Адже виросли вже цілі покоління, які не знали ні їхньої творчості, ні навіть імен.

Скажімо, у шістдесяті памфлети Миколи Хвильового побутували у самвидаві, їх незрідка вилучали під час арештів дисидентів. Микола Бажан спробував щонайменше легалізувати заборонене ім'я.

Проблиск лібералізму

За дозволом довелося йти – не більше, не менше! – до секретаря ЦК з ідеології. З порівняно ліберальним Федором Овчаренком справу вдалося полагодити.

Невдовзі Петро Шелест, перша особа у владній ієрархії, запросив письменників на прогулянку пароплавом по Дніпру.

Микола Платонович знову говорив про потребу популяризації доробку заборонених митців. Зокрема, пробував переконати партійного очільника дозволити публікацію романів Володимира Винниченка. З того нічого не вийшло – лідер УНР зоставався грізним і непрощенним ворогом радянської влади.

Енциклопедія не була суто українознавчою, тож брак фахівців у деяких галузях відчувався катастрофічно. Головний редактор із його фантастичною ерудицією вникав у найменші деталі.

Мемуаристи зафіксували чимало колоритних деталей, коли, скажімо, академік Бажан завважував переплутані портрети і шпетив підлеглих, котрі, мовляв, розрізняли діячів минулого лише за їхніми капелюхами…

Колектив зміг підготувати ряд солідних видань. У другій половині шістдесятих беруться за шеститомну "Історію українського мистецтва".

Привид буржуазного націоналізму

Перша українська енциклопедія вийшла в Галичині у міжвоєнній Польщі в 30-х роках XX століття

Микола Бажан зазнає звинувачень в ідеологічних переступах, але все ж домагається максимально можливої за тих умов фактографічної повноти. А от пропозицію про підготовку персональної "Шевченківської енциклопедії" визнали надто зухвалою.

Знов же побачили в ній прояв українського націоналізму. Ще не було жодної енциклопедії, присвяченої російським геніям, а тут у Києві хочуть бігти попереду паровоза…

Після всіх узгоджень видали таки "Шевченківський словник". Потім була "Історія міст і сіл Української РСР".

До Києва тоді їздили переймати досвід. Адже українці першими порушили монополію – досі виходила тільки "Велика радянська енциклопедія".

Знаний білоруський письменник Пятрусь Бровка взявся втілювати проект у Мінську. Микола Бажан професійними здобутками ділився щедро, а на прощальній вечері поети обмінялися гарними тостами.

Господар, піднявши бокал, запропонував випити "усе за Белсе". Заклик був двозначним. Якщо російською, то абревіатура означала "украинская советская энциклопедия". А українською - просто запрошення пити до дна.

Бровка відповів гучним "УРЕ! УРЕ! УРЕ!" Він хотів відчитати український контекст. Власне і вся енциклопедична діяльність повсякчас вимагала уміння обманути цензуру, утвердити цінності національної культури всупереч заборонам.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram