Війна, крім болю й руйнування, принесла багато змін. Деякі з них сьогодні є найбільшим зрушенням у суспільстві, пише для "Тижня" Андрій Бессараб

Наприклад, чоловіки нарешті стали чоловіками й більше не перекладають відповідальності на жінок. Історично в нас так заведено, що жінка – сильна й усе тягне на собі: роботу, дім, дітей, чоловіка. Така собі шия, яка повертає голову.

Нарешті все стало логічним: чоловіки виконують свою роль – бути сильними й захищати. Вони вже не сподіваються тільки на жінок, не ховаються за них, уже не пасивні й не чекають, що якось усе вирішиться саме по собі.

Не можна сказати, що справжні чоловіки з’явилися нізвідки, вони й раніше були. Але саме завдяки війні з Росією справжніх виявилося набагато більше. Війна розставила все на свої місця. У нас нарешті все складається нормально.

Хто він, справжній чоловік? Це той, хто розуміє ступінь відповідальності не тільки за свою сім’ю. Це той, хто врешті відчув відповідальність за долю своєї громади, міста і, зрештою, всієї країни.

Читайте також: Фронт змінює оптику: чудове щеплення від байдужості та дешевого пафосу

Тож вислів "Моя хата скраю" перестав бути часто вживаним. Край перемістився в центр. Мене запитували, – і навіть сєпари, коли я був у полоні, теж запитували, – чому я пішов до війська. Я просто не міг інакше: мені, моїй сім’ї, моєму дому, моєму місту, моїй країні загрожує небезпека. І я, як нормальний чоловік, пішов виконувати свої обов’язки. Я давав присягу та згідно з нею пішов виконувати свої обов’язки. Тобто ніяких героїчних вчинків не робив, нічого такого в цьому абсолютно немає.

Сказати, що це якийсь там героїчний вчинок... Називаймо речі своїми іменами. Просто я зробив те, що повинен був зробити будь-хто на моєму місці. І все, не більше. Насправді війна змінила світогляд, тож чоловіків, які розуміють, для чого взагалі існують чоловіки, стало більше.

Я й раніше так вважав, але зараз іще чіткіше розумію, що найбільша помилка й біда жінки – бути сильною. Тобто те, чим деякі жінки хизуються – "Ось, я найсильніша жінка!" – це найбільше її горе. Не те, що жінка повинна бути слабкою. Ні! Але вона не повинна перебирати на себе те, що має робити чоловік: приймати власні чоловічі рішення, бути відповідальним за них та усвідомлювати їхні наслідки.

Не хочу заглиблюватись у політику, але багато хто критикує й незадоволений політикою Віктора Ющенка. Але за термін свого перебування на посаді президента України, виконавши чи не виконавши поставлені перед собою та суспільством завдання, він нагадав українцям, що вони – українці. Якась українськість з’явилася, проявилася й почала поширюватися по країні. Так і війна, яка, попри всі руйнації, оновлює і дає простір для переосмислення, підштовхнула чоловіків згадати про те, що означає бути чоловіком. Через такі труднощі, через горе, через біду, втрати, невимовний біль ми прямуємо в потрібному напрямку.

Може, це дасть сильний поштовх для того, щоб країна розвивалася й ішла вперед. Дуже хочу в це вірити!

Читайте також: Самотність на фронтирі: маємо й далі доводити партнерам сумну тисячолітню істину

Є таки вислів, не знаю, він для мене настільки совковий: треба вчитися на помилках чужих, на помилках своїх. Я вважаю це дурістю неймовірною. Учитися на помилках не можна. На помилках можна в кращому разі навчитися не помилятися. А вчитися треба на успіхові, на чомусь хорошому, вартісному, на позитиві треба вчитися, а не на негативі, це однозначно.

Нещодавно волонтери організували поїздку в Карпати й запросили мене з дитиною поїхати на реабілітацію. Виявилося, що там було організовано дитячий патріотично-виховний табір, і волонтери між собою вирішили зробити мене одним із вожатих. Я про таку їхню ідею навіть не здогадувався. Тобто мені довелося з дітьми позайматися, попрацювати. Я був дуже задоволений: це неймовірний досвід. Потім один хлопець із організаторів сказав: "Це найголовніше завдання сьогодні – виховати нормальних дітей, правильно виховати, щоб було кому передати нашу державу".

Це дуже важливо, більше того, упевнений, що найважливіше. Немає сенсу створювати щось, боротися за щось таке, що нікому не потрібне. Тоді це просто марна трата часу.

Ті, хто пройшов війну й відповів собі на запитання, чому він там був, яка його роль, яка місія, уже ніколи не ховатимуться, не перекладатимуть відповідальності та прийняття рішень на когось іншого. Хлопці, які повернулися чи повертаються, можуть багато чого навчити дітей, власних, чужих – неважливо. Ми здатні впливати на формування нового суспільства, нести йому усвідомлення: ти громадянин, ти повинен уміти захистити те, що для тебе найцінніше. Захистити не тільки зі зброєю в руках. Освіта, знання законів, розвиток, власна справа – це також те, що робить нас сильними. А ми не маємо права ними не бути.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram