Один з людей-символів нашого часу і кількох важливих історичних періодів України – шестидесятництва, повалення радянської диктатури, виходу з рабства та побудови нової України.

Іван Драч – це прізвище чи не найчастіше лунало в домашніх "дорослих" розмовах на кухні. Це людина, з якою багато дискутував, не завжди знаходячи спільну мову, але безумовно поважаючи, мій батько. Це шестидесятники. У них складні, драматичні, але позбавлені побутових дурних чвар, стосунки. Їх стосунки такі ж складні та цікаві, як і вони самі.

Для студента-філолога з дев'яностих це ім'я з безкінечних емоційних мітингів та літературних вечорів. Пригадую, що на одному з тих вечорів Іван Драч з притаманною йому красивою і делікатною самоіронією розповідав про реноме свого роду в селі: Гоп мої гречаники, усі Драчі – начальники.

Читайте також: Помер Іван Драч

З тих мітингів і літвечорів поставала Україна. Ми, студенти – покоління, що лише починало формуватися, вже могли бурчати і вважати, що зможемо краще (ну, ілюзії притаманні молодості), але знали з ким себе порівнюємо, а відтак – і рівняємось. Так, і з Іваном Драчем.

Українська державність відновлювалась здебільшого письменниками і діячами мистецтва. В політику та ідеологію їх кооптувала радянська влада. Втягувала часами ламаючи крила і долі. Іван Драч та багато-багато інших виявились сильнішими. Вони донесли нам ледь жевріючі іскорки української ідеї і змогли запалити вогнище.

Читайте також: Україна біля Нобеля

Так, ми ще досі вважаємо, що можемо краще. Іван Драч і його покоління, загалом, і не сперечаються – робіть. Але, шкода, що тепер вже без Івана Драча, його слова. Іван Драч – це моя подруга і його дочка Мар'яна Драч, якій я щиро і глибоко співчуваю. Співчуваю і переживаю разом з нею її і мою особисту втрату.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram