Правопопулістська партія "Альтернатива для Німеччини" (АдН), яка минулої осені вперше пройшла до Бундестагу і зараз є найсильнішою опозиційною фракцією, радо позиціонує себе як помірковану бюргерську силу, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

Масований вплив правоекстремістів у своїй партії фракція намагається применшити. Фахівець із цього питання – її шеф Александер Ґауланд, колишній член урядової партії ХДС, відомий журналіст і публіцист. У своєму твідовому піджаку, який має символізувати англосаксонську вишуканість (культурність), 77-річний політик намагається зберегти в очах бюргерського прошарку імідж серйозного консервативного інтелектуала.

Проте, виступаючи перед своїми прихильниками, Ґауланд регулярно збурює расистську й націоналістичну ворожість, наприклад, як тоді, коли побажав німецькому політикові турецького походження: "Хай би її викинули в Анатолію". Зараз він викликав лавину жаху своїми висловлюваннями про націонал-соціалістичне минуле. На початку червня на конгресі молодіжної організації АдН політик заявив, що хоч Німеччина й має визнавати відповідальність за свої дії в минулому, але "Гітлер і нацисти були дрібничкою в понад тисячолітній успішній німецькій історії".

Однак хвилі обурення, які здіймаються в суспільстві після подібних заяв, – частина провокаційної стратегії АдН. Що сильніше авторитетні політики та медіа реагують на них, тим успішніше партія позиціонує себе жертвою "диктатури" лівих і ліберальних поглядів та "політичної коректності". Проте цього разу Ґауланд цілив у саме ядро самосприйняття німецької повоєнної демократії. Його добір вульгарних слів не лише демонструє глибоку зневагу до жертв Голокосту та гітлерівської війни на знищення, а й навіює думку, що влада націонал-соціалізму була лише незначною виробничою "аварією" в бездоганній німецькій історії, а тому більше не потребує жодної особливої уваги.

Читайте також: Німеччина втрачає чільну позицію у світовій політиці

Не змінює ситуації й те, що згодом Ґауланд висловив жаль із приводу обраного ним тону, бо він спричинився "до непорозумінь і хибного тлумачення". Ще торік у вересні політик заявляв, що "нам більше не повинні дорікати цими дванадцятьма роками. Сьогодні вони вже не стосуються нашої ідентичності". Німці мають право "повернути собі своє минуле" й "пишатися успіхами своїх солдатів у двох світових війнах". Натомість консенсус федеративної республіки вважає історичні уроки катастрофи націонал-соціалізму й передумов його приходу до влади центральною вихідною точкою німецької демократії. Не допустити повторення чогось подібного – це найвища максима демократичного способу дії. Тому збереження пам’яті про найжахливіший період німецької історії та провину нації за найбільший злочин в історії людства належить до засадничих державних інтересів країни.

Своєю атакою на цей консенсус Ґауланд доводить, що ревізіонізм історії – центральний і стратегічний мотив АдН. При цьому вона керується простою логікою: коли значення часів націонал-соціалізму для вітчизняної історії буде мінімізовано, ніщо не стоятиме на заваді поворотові країни до нестримно агресивної націоналістичної політики. Викривальними найсвіжіші висловлювання Ґауланда є ще й тому, що останнім часом АдН намагається представити себе як найсильнішу підтримку Ізраїлю. Так, вона критикує федеральний уряд за його відносини з палестинським керівництвом і його індиферентність до палестинського терору. За зразком інших праворадикальних партій Європи, наприклад, австрійської Народної партії та французького Національного фронту, АдН застосовує проізраїльську риторику, щоб уникнути підозр в антисемітизмі, який насправді дуже поширений у їхніх рядах.

Читайте також: Виклики українсько-німецьких відносин: ситуативне партнерство, що не стало стратегічним

Проте публічна дискусія про руйнівну роль АдН у німецькій політиці тривала лише декілька днів. А тоді увагу медіа привернув фарс, який раптово зробив із Ґауланда жертву. Поки шеф АдН купався в озері поблизу Потсдама, вкрали його одяг і цінні речі. Ймовірно, тут ідеться про акцію "антифашистських" активістів. Почалася палка дискусія про те, якої політичної й моральної оцінки заслуговує цей випадок. Поки деякі коментатори лівого спектра з певною стриманістю тішилися цим випадком, інші обурювалися "принизливими" фото, на яких обікрадений Ґауланд позує в плавках. Хтось із коментаторів назвав поведінку з партійним шефом "маленьким цивілізаційним зламом". Це поняття в мовній практиці політикуму країни вживається переважно на позначення Голокосту.

Ось так один незначний гротескний епізод перервав серйозний критичний розгляд наслідків Ґауландової діяльності. Дискусія про недемократичний характер АдН виявляє показовий дисбаланс і в іншому аспекті. Адже права партія не лише применшує серйозність колишньої автократії, а й стоїть на службі сучасної. Те, що Ґауланд й АдН працюють рупорами кремлівської пропаганди й ревними апологетами його злочинів, у місцевої демократичної громадськості не викликає й близько стільки неприйняття й відрази, як їхні спроби релятивувати націонал-соціалістичне минуле. Поруч із Лівими, наступниками Соціалістичної єдиної партії Німеччини (партія НДР), АдН – друга неприкрита політична агентура Путіна в цій країні. Порівняно незначна увага до цієї гострої загрози в суспільстві – тривожний сигнал ослаблення спротиву просуванню російського авторитаризму в Європі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram