Про Голодомор, громадянську свідомість, Зеленського та Муму

Кілька речей позавчора, 23 листопада, прикро вразили.

По-перше, біля меморіалу Голодоморові було як ніколи мало людей. Буквально кількасот. Із 2006 року, коли було ухвалено закон про Голодомор, приходжу на жалобні акції в Києві щороку, тож можу стверджувати це напевне.

У тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом вшанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це – діагноз.

Так само, як і традиційно мізерна кількості вікон, у яких учора були запалені свічки. Можливо, одна-дві на сотню помешкань або в кращому разі кількадесят тисяч у величезному мегаполісі. Іншим – по цимбалах, хоча йдеться не про абстрактні мільйони загиблих. Майже кожен втратив у 1932–1933-му своїх родичів, а наслідки геноциду зачепили всіх.

Читайте також: Без засвоєння й подолання цього досвіду нам ніколи не стати цільними людьми – Забужко

По-друге, вразила нездатність політиків розрізняти партійне (часткове) й державне (спільне). Мало того, що представники деяких партій навмисне прийшли до Меморіалу не на початок заходів о 15:00 і навіть не на хвилину мовчання о 16:00, а пізніше й підкреслено окремо.

Так, дехто взагалі додумався провести о 16 годині паралельний захід на Михайлівській площі. Не додатковий захід до чи після загальнонаціонального, щоб бути біля Меморіалу разом з усіма. Ні, вони навмисне зробили власну акцію саме на цей час в іншому місці. Аби лише не бути на одному заході із Зеленським. І це роблять люди, які апелюють до національної єдності.

І, по-третє, власне президентова промова. Безумовно, добре, що президент Зеленський дотримався традиції, яку порушував лише Янукович, і прийшов до Меморіалу, особисто оголосивши хвилину мовчання. Якби він цього не зробив, особливо після скандального ігнорування жалобних заходів у Бабиному Яру, це була б зневага і до мертвих, і до живих.

Він прийшов, разом із керівниками парламенту й уряду, і виголосив промову, і це чудово.

Але його промова була порожньою, як бубон. Так, він назвав Голодомор геноцидом, але словесні конструкції його промови пасували радше діячам епохи Горбачова-Кравчука, а не президентові вільної України 2019 року. Замість "українського народу", як у Конституції, законі про Голодомор та інших законах – якийсь "народ України", замість "комуністичного тоталітарного режиму" – "тоталітарний сталінський режим".

І, на жаль, уже традиційно, жодного слова про те, що цей режим був окупаційним, що він став прямим наслідком поразки України у війні за незалежність і її окупації комуністичною Росією. Жодного слово про Росію, Москву, СРСР, жодного навіть натяку на прямий зв’язок між втратою незалежності й подальшим геноцидом, між боротьбою за незалежність на початку ХХ століття й нинішньою війною проти Москви.

Читайте також: "Ваші мертві вибрали мене". Він першим запалив свічку, повернув нам пам'ять і назвав злочин злочином – на весь світ

До кого звернене "не пробачимо" Зеленського? Лише особисто до Сталіна й абстрактного тоталітаризму?

До кого й до чого це "за що?", яке доречно звучить від собачки Муму, що звертається до Герасима у відомому анекдоті за мотивами Тургенєва, але зовсім недоречно – у вустах президента України.

Президент не знає, що історики давно визначили, за що й навіщо Москва організувала Голодомор? За те, що Українці посміли стати на боротьбу за свободу, відроджувати власну мову й культуру, за те, що не бажали ставати частиною міфічного "радянського народу" й органічно не сприймали російсько-комуністичного рабства.

Метою Голодомору, який відбувався одночасно з репресіями проти нашої політичної та культурної еліти, знищенням української церкви й русифікацією, було вбити мільйони найкращих людей – вільних господарів, носіїв культурного коду нації, а решту – залякати, зламавши волю до опору.

Це секрет для Зеленського і його спічрайтерів? Очевидно, що ні. Просто демонстративна порожнеча його слів – частина загальної лінії на "умиротворення агресора", "мир і дружбу" із Москвою замість об’єднання українського народу в захисті свободи й незалежності.

Це не зупинить боротьби українців за свободу. Але ця боротьба буде набагато важчою, а жертви – більшими, якщо президент держави й далі буде не на українському боці, а "десь посередині".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube