Я би не хотіла працювати у сфері обслуговування. Знаєте, чому? Тому що ми, клієнти, страшні.

Всі свої негаразди, проблеми, комплекси, біди, переживання люди часто вихлюпують саме на касирів у супермаркетах, операторів у касах, кондукторів у транспорті тощо.

Роздратованність, грубість, незадоволенність, похмурість – наше все. Так, часто з обох боків.

Мені теж часом дуже важко контролювати себе. Ні, не грублю, але періодично з великими труднощами вимикаю незадоволене обличчя.

Десять років тому моя донька поїхала вчитися до Торонто. Минув десь рік, і я її запитала, що для неї було найскладнішим у чужій країні. Очікувала чого завгодно, але точно не тієї відповіді, яку миттєво почула.

– Знаєш, найтяжчим було усміхатися людям. У мене реально боліла щелепа. А потім минулося. І тепер я навіть не уявляю, як можна не усміхатися?!

Я стараюся бути приязною на вулицях, у магазинах тощо. Так, саме стараюсь. Тому що на рівні базової навички в мене це не спрацьовує.

Читайте також: Усмішка проти посмішки: в чому різниця?

На касі в супермаркеті, куди я заходжу регулярно, є касирка. Вона – неймовірна, нетипова – інша. Спокійна, зосереджена, привітна, із доброю, правильною мовою. У неї завжди гарний настрій та усмішка. І в комунікаціях вона богиня. Іноді мені хочеться туди зайти, щоб просто її побачити.

Знаєте, ну нічого ж особливого в отому спілкуванні касира із клієнтом. Привіталися, уточнили кількість пакетів, розрахувалися, попрощалися. А я виходжу – і люблю весь світ. І всміхаюся.

У банку, де обслуговуюсь, є операторка. У нас із нею стосунки на хімічном рівні. Ми жартуємо про якісь буденні речі – й мені смішно та комфортно.

Я люблю заходити в маленьку крамничку. Здорова їжа. Перше наше знайомство відбулося з моєї фрази:

– Як?! У вас немає терміналу?! Але ж це зручно!

– Та у нас практично всі розраховуються готівкою, і ми боїмося, що встановимо термінал – і намарно.

– Я, наприклад, ваша потенційна клієнтка, але не люблю готівки. Шкода…

Читайте також: Про крамничку поблизу дому, малий бізнес й обслуговування, якого нам бракує

Прийшла знову через тиждень. Мені від порога власник каже:

– Термінал є! Все, як ви замовляли!

І усміхається.

Чи треба говорити, що я туди ходжу часто?

Я люблю оцю персональну включеність у ставленні до мене, як до клієнтки. Я знаю, що принцип – поводь себе з людьми довкола так, як хочеш, щоб вони поводилися з тобою, – спрацьовує неодмінно. Якщо не з першого разу, то з десятого точно.

Любити людей – то досить складно. Але воно того варте. Бо ми, люди, можемо бути прекрасними. Правда ж?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram