Відтепер за наказом президента Російської Федерації Володимира Путіна 6-ий танковий полк російської армії отримав почесне звання "гвардійський Львівський", 68-ий танковий полк –"гвардійський Житомирсько-Берлінський", а 163-ий полк "Гвардійський Ніжинський".

Присвоюючи російським військовим частинам назви українських міст, Путін намагається сформувати у громадян країн СНД, а передусім – громадян України, Росії й Білорусі, уявлення про те, що території всіх цих країн є єдиною зоною, де панують спільні інтереси і яка має спільну історію, особливо тісно переплетену в період Другої світової війни. А відтак Росія має право так називати військові частини, які проводили спільні операції по визволенню територій під час Другої світової війни.

Іншими словами, це – чергове намагання Путіна підкреслити, що українці і росіяни – єдиний народ, що має спільну історію. А довести це він намагається діями, пов’язаними з чутливими історичними темами, зокрема, темою боротьби проти фашизму. Та головне – все це він намагається перекласти на сучасний лад. Господар Кремля намагається досягнути впливу хоча б на частину людей в Україні – мовляв, спільна історія може об’єднати народи.

Тобто, оскільки Росії не вдається просуватися вглиб території України і підкорити її силою, збройним шляхом, Путін задіяв гуманітарну й інформаційну сфери, спекулюючи на спільній історії та намагаючись перенести той досвід на сьогоднішній день.

Читайте також: Журналист: Кража имен – лучшее средство борьбы с ценностями

Тож, звісно, Путін переконаний, що він абсолютно правомірно присвоює назви українських міст російським полкам та дивізіям – мовляв, усі ж разом під час Другої світової війни визволяли території Росії та України. Зрозуміло, це робиться з конкретним умислом – показати, що Україна залишається в зоні російських інтересів, а Україна і Росія є єдиним простором з єдиним народом і спільною історією.

Чи можна сприймати ці перейменування як певну "заяву про наміри", коли окреслені певні напрямки, за якими Путін може проявляти свою агресію проти України, як про це заявив начальник Генштабу Муженко – нібито Путін таким чином "маркує територію та озвучує претензії на землі інших народів"?

Я думаю, таке сприйняття рішення Путіна про присвоєння російським військовим частинам назв українських міст – це трохи примітивно. Путін більш глобально дивиться на речі. І якщо в нього є якісь плани щодо захоплення чужих територій, вони утаємничені, про них не натякатимуть, і ніхто "маркувати" ці території не буде. Наївно вважати, що Путін позначив територію і натякнув, а фактично видав, свої таємні плани.

Його глобальний план – це вся Україна: зміна політичного устрою на проросійський, збереження України під контролем Росії, але глобально, всієї України, а не тих трьох-чотирьох точок, які згадані в процесі присвоєння назв.

Тому ідея про "маркування територій" мало схожа на правду. А от те, що це спосіб впливу на людей, окреслення того, що Москва вважає ці території підконтрольними РФ і в минулому, і сьогодні – це більше схоже на задум Путіна. Йому потрібно розколоти українське суспільство, щоб заручитися певною підтримкою своїх дій по різних регіонах України.

Читайте також: Radio Free Europe: Действия России в Украине усилили озабоченность Беларуси, Польши и других стран по поводу намерений Москвы

Отже, Путін вдався до "інформаційної окупації" назв українських та експлуатації окремих історичних тем для виправдання своїх дій та намірів.

Чи потрібно Україні реагувати якимось чином на це? Так, Україна має вжити відповідних заходів, давши зрозуміти всім, що ніхто не має права, а в даному випадку – Росія і Путін, приймати рішення про присвоєння назв українських міст своїм збройним силам.

Та й взагалі, це – абсурд: до складу збройних сил, які сьогодні ведуть активну агресивну політику проти України, входять військові частини, які названі на честь українських міст, які сьогодні протидіють Росії!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram