Парламентський комітет з питань національної безпеки і оборони фактично без обговорення ухвалив законопроект №6688, який дозволяє без рішення суду блокувати інформаційні ресурси, та передав на розгляд народних депутатів у першому читанні.

Перше, що впадає у вічі — законопроект використовує дуже широку рамку формулювання положень й не містить чітких визначень, за що саме сайти можуть блокуватися. Складається враження, що законодавці навмисно прописали текст законопроекту дуже розмито й загально, щоб його можна було інтерпретувати так, як їм буде зручно і потрібно в залежності від ситуацій, які будуть складатись.

Наприклад, у міжнародному законодавстві, зокрема, в 10 статті Європейської конвенції з прав людини, міститься кваліфікуюча частина, в якій чітко визначено, що свобода слова може бути обмежена лише тоді, коли вона посягає на державну безпеку або демократичні цінності тощо.

Натомість при написанні «законопроекту про блокування сайтів» застосований прямо протилежний підхід: немає ніякої кваліфікуючої частини, яка б чітко окреслювала, якими можуть бути обмеження, і коли саме вони можуть бути застосовані. Так, якщо йдеться про те, що можуть вживатися обмежувальні заходи в разі, якщо інформація, що міститься на сайті, створює загрозу національній безпеці, має бути зрозуміло, як інтерпретується поняття «загроза безпеці», має бути чітко виписано, що саме може вважатись «загрозою».

А так, закладена можливість інтерпретувати положення законопроекту так, як заманеться, як буде зручно владі, викликає велике занепокоєння. Адже всі розуміють, що наша влада трактуватиме закон у своїх інтересах і на свою користь. Це — велика проблема.

Читайте також: Зачем власть хочет блокировать сайты без суда

Я б не стала говорити, що «законопроект про блокування сайтів» кращий або гірший за «закони 16 січня». Порівнювати, скоріше за все, недоречно. Але, слід визнати, вони переслідують одну й ту саму мету — обмежити свободу слова. Це — «червона стрічка», яка простежується і в даному законопроекті, і в «законах 16 січня».

Ситуація виглядає небезпечною з огляду на президентську та парламентську перевиборчу кампанію, яка невдовзі розпочнеться. Адже влада зможе використовувати такий закон на свою користь задля пропаганди, задля просування своїх і блокування опозиційних меседжів. Якщо на якихось ресурсах буде висловлюватися конкуруюча із владою політична сила, такі повідомлення будуть присікатися, а діяльність таких медіа буде обмежуватися під різними соусами — або загроза безпеці, або загроза правам людини, або загроза демократії.

Все це виглядає неоднозначно і викликає занепокоєння у суспільства, яке прагне демократичних цінностей. Натомість в Україні законотворці починають прокладати якийсь незрозумілий шлях назад…

Чому з таким поспіхом намагаються протягнути через парламент цей законопроект, сказати складно. Але подібну історію ми спостерігали з «законом про реінтеграцію Донбасу». Важливі законопроекти Верховна Рада завжди приймає з поспіхом, аби не дати змоги внести правки, проаналізувати текст закону, і щоб у підсумку документ виглядав саме так, як потрібно владі. Напевно, й зараз поспішають саме через це.

Читайте також: Депутаты под красивым предлогом пытаются запустить Интернет-цензуру – Береза

Крім того, поквапитися змушують і певні обмеження в часі, зокрема, пов’язані з наближенням передвиборчої кампанії. Владі потрібно, щоб на час початку кампанії закон вже діяв. Будь-яка влада прагне замкнути процес прийняття рішень на собі. Але питання — чи дозволить українське громадянське суспільство це зробити? У КНДР і Росії, де подібні закони можуть існувати, немає громадянського суспільства або воно не таке потужне як зараз в Україні.

В України воно поки що є, і цим потрібно скористатися, аби відстояти цінності, за які суспільство намагається боротись. Але якщо українське суспільство опустить руки і дозволить Раді протягнути «законопроект про блокування сайтів», Україна почне рухатися до такого ж стилю життя, як у Росії чи Північній Кореї.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram