Страх. Він у кожного свій. Різний. Особистий.

Липнева ніч. Чергування по медроті. Спека навіть вночі. Все спокійно, але не заснеш. До гуркоту вибухів вже звик, і пролітаючі десь високо над тобою «подарки» вже не тривожать. Це спочатку було, ні не страшно, а ну….тривожно – а раптом якийсь п’яний сєпар, щось не так нажме і прилетить в нашу «больнічку», де була медрота.

Потім звик.

Не спиш бо спека, весь мокрий і на душі якось слизько, наче від поту….

Якась тривога. Незрозуміла, липка.

Розпочав вже другу пачку «ротманса».

Серед «тиші» ночі дзвінок:

Готуйтесь, везуть.

Скільки?

Двоє.

З чим?

Осколкове і ще шось там.

… Осколкове і ще шось там.

Читайте також: Помер учасник боїв на Донбасі, який оголосив голодування через незабезпечення необхідними лікам

........................................................................

Про втрати в бригаді ми, як правило, взнаємо одні з перших.

Це боляче.

Ти можеш і не знати особисто цього бійця. Навіть, можливо, ніколи з ним і не пересікався.

Але завжди боляче. Кожен раз.

«200»-ий. І в голові матюки і думки про Бога. Одночасно. І це потім не сприймається, як богохульство. Це нормально. Бог зрозуміє.

………………………………………………………………………….

ВОП. П’ятеро. Всі=200. Не міна, не снаряд. Закидали з близька гранатами. Поранених добили впритул.

Не знаю точно чому так сталось.

Напевно розслабились і підпустили наволоч близько до себе.

…………………………………………………………………………………..

Осколкове було тяжке, повезли не до нас, а на стабпункт. Туди було ближче, та і черговий хірург з анестезіологом.

Привезли «ще шось там».

Молодий хлопчина. Двадцчть з чимось років. «Замполіт». Приїжджав на ВОП забрати п’ятеро «двухсотих». Після побаченого втратив свідомість. Коли прийшов до тями, та в принципі і не прийшов, не розмовляв, мовчки лежав і дивився в одну точку.

Це був страх, його, особистий, який засів дуже глибоко.

Через два тижні, після стацлікування в Дніпрі повернувся.

Ніби зовні і в розмові все добре, готовий далі нести службу. Очі…..він там залишився.

Читайте також: "А дальше была война". История одной фотографии

…………………………………………………………………………………………..

П’ятеро «200», четверо «300» за три дні.

Бійці роти не те що б підняли бунт і відмовляються заступати на той ВОП, але багатьом якось страшновато. Так і до того всі розуміли ризики, був якийсь страх, але він був вже поборений, стриманий. Але зараз він почав виходити на зовні.

Поширилась думка, яку всі підтримали, що їм буде спокійніше, коли біля них буде постійно чергувати лікар.

(з забезпеченням медичними кадрами підрозділів в той час, окрема історія. Сумна)

…………………………………………………………………………………………

Далі буде.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram