Я люблю футбол, але не дивилася жодного матчу цього чемпіонату. Причини, мабуть, наводити не треба – для мене немає нічого, що в стані війни "поза політикою". Тому просто – нецікаво, пише для "Тижня" Ярина Цимбал

Але ще більше дратує весь цей ажіотаж щодо поразки команди країни, яка цієї миті гатить із мінометів по Зайцевому та Чигарям. Особливо, коли це подають як варіант якоїсь нашої перемоги. Упевнена – ми переможемо, коли більшості населення буде байдуже, що взагалі відбувається "за поребриком", які м’ячі вони буцають та скільки голів пропускають. І дуже сподіваюся, що колись ми зможемо відчути цю ментальну свободу без надриву та протесту, просто як природний і логічний стан речей.

Але в той самий час відбувався зовсім інший футбол. Як на мене, важливіший для нас, українців. На Донеччині, в містах, де знають про агресію Росії не з чужих слів і телевізора, пройшли два показових турніри. За ними не стежили в усіх кафе, не обговорювали на форумах і не робили грошових ставок. Але це саме той футбол, про який я хочу розповідати та слухати. Тому що нині – це мій футбол. І на цих турнірах я мрію побачити перших осіб нашої держави.

Читайте также: Футбол для росіян – лише продовження війни іншими засобами

У прифронтовому Торецьку відбувся перший чемпіонат серед команд силових структур імені Андрія Маслова (позивний "Футболіст"). Молодший сержант, командир протидиверсійної групи 2-го батальйону 24-ї ОМБр Андрій Маслов загинув у день свого 31-річчя на околицях Торецька під час бойового зіткнення із загарбниками навесні цього року. До того, як стати захисником України, Андрій грав на позиції захисника в донецькому "Металургу" та у ФК "Харків". Ініціатором проведення турніру виступили друзі й товариші футболіста. Узяли участь у змаганнях сім команд, кожна з них зіграла по шість ігор. Хлопці з різних підрозділів, які виконують завдання на території ООС, показали цікавий і красивий футбол на майданчиках міста, де постійно чутно голос війни.

Після цілого дня напружених поєдинків визначилися переможці: кубок отримала команда "Легіон" (Бахмут), де грали офіцери СІМІК і прикордонники, друге місце вибороли футболісти 24 ОМБр, у якій проходив службу Андрій, а на третю сходинку піднялись бахмутські поліціянти. Але головне, звичайно, не те, хто краще зіграв: у цих хлопців, які, знявши камуфляж, ганяли м’яча, не вкладали мільйонів, такий футбол не розглядається як бізнес, це просто чесне змагання між справжніми чоловіками. Важливо, що започатковується традиція вшанування наших героїв, які віддали своє життя, щоб такі торецькі хлопчаки, що вболівали біля майданчиків, ставали футболістами, будівельниками чи економістами –  неважливо, а головне – мали майбутнє у вільній країні.

У Краматорську цього ж дня урочисто відкрили IV щорічний футбольний турнір пам’яті Степана Чубенка – школяра, футболіста місцевої команди, якого російські окупанти й колаборанти закатували під Донецьком за синьо-жовту стрічку на шкільному рюкзаку та небажання відмовлятися від рідної країни. На стадіоні, де розмістили великий банер із портретом юнака та фразою з його вірша – "Я звичайний українець", було багатолюдно. За кубок змагалися три аматорські команди із Краматорська, футболісти з Костянтинівки, Кропивницького, збірна 81-ї бригади та команда краматорської Військової служби правопорядку.

Читайте також: Українці обвалили рейтинг сторінки ФІФА у фейсбуці

У фіналі зійшлися футболісти ВСП і краматорська Patric Star, за результатами пенальті перемогли вояки. Турнір почався з удару дуже юного футболіста, який був у формі під номером 1, що місцевий клуб "Авангард" навічно залишив за своїм голкіпером Степаном Чубенком. Кубок переможцям вручала мати незламного Степана, який був посмертно нагороджений орденом "За мужність". Складно переоцінити важливість тієї патріотичної атмосфери, що панувала на стадіоні під час цього спортивного змагання. Думаю, це набагато ефективніше, ніж десятки заходів, які відбуваються для "галочки" з метою прищеплення любові до України у прифронтових містах. Тому що це справжнє та важливе.

Тож підтримаймо наших. Не тільки футболістів, а й усіх тих, хто робить для України корисні й необхідні речі. Зокрема, називатимемо мистецькі заходи та спортивні змагання, фахові конкурси чи корисні ініціативи не на честь олігархів чи політиків, а ім’ям тих, хто мріяв це робити у вільній країні, але поклав своє життя задля цього.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram