MENU

"Родина та батьківство в центрі уваги". Чим Данія відрізняється від України

1587 0

Коротке резюме по Копенгагену.

Ми з дружиною поставили собі питання: що спільного між Києвом та головним містом Данії? Я відповів, що ... практично нічого.

Дружина жартома зауважила, що в Копенгагені, як і в Києві, на світлофорі теж 3 кольори – червоний, жовтий і зелений.

Хотілося б пореготати, але що таке Данія з точки зору туриста, який намагався уникати розкручених місць і повештатися ареалами існування "аборигенів"?

Данія – це країна, де люди уклали між собою прекрасний суспільний договір про співіснування, основним пунктом якого є забезпечення доброго життя для всіх. Все.

Це суто моя думка (так, я можу помилятись), але що я відчув:

– родина та батьківство – в центрі уваги. Пандуси, ігрові майданчики, соціальне забезпечення, система транспортного сполучення та знижок на квитки, спеціальні сімейні велосипеди і т.і. сприяють максимальній концентрації на вихованні дитини, формуванні її як особистості. В Україні для більшості населення батьківство є героїчним вчинком, щоденними випробуваннями (навіть із пошуком публічного туалету для дитини), а загальний принцип – вижити і стежити, аби дитину не збив на дорозі п'яний синочок прокурора, якого потім накриють ковдрою в клітку та випустять під заставу.

– пішоходи та велосипедисти – повноцінні учасники дорожнього руху. Данські водії розуміють, що чим кращі велосипедні доріжки та тротуари, тим більше для них місця на дорогах. В Києві дебіли-водії їздять тротуарами, а велосипедистів категорично не поважають (маю сумний досвід, після якого я взагалі перестав пересуватися в Києві ровером. Донедавна навіть на Трухановому острові неможливо було спокійно проїхатися велосипедом, бо тебе постійно тіснили автівки).

– люди з особливими потребами – повноцінні члени суспільства. Крапка. Не будується щось таке, куди б не могла потрапити людина на візку. Мені здається, що копенгагенський чиновник, аби підписати якийсь акт про затвердження споруди, сам сідає на візок і власноруч переконується у доступності. В Копенгагені немає підземних переходів. Тільки наземні. В Києві ж тільки-но почали відмовлятися від цих диких дір в землі, збудованих заради зручності автомобілістів, що мали б пересуватися на громадському транспорті. Якби він був.

Читайте також: Дания и Швеция хотят построить первое в мире международное метро

– громадський транспорт в Копенгагені – це альфа і омега комфорту мешканців. Все суспільство, в т.ч. власники автівок розуміють, що чим більше зручних автобусів, тим менші затори. Міська влада розуміє, що чим привабливішим є умови оплати проїзду, тим більше пасажирів, краща екологія і т.п. 

Київська міська влада, стверджуючи про найдешевший проїзд в Європі, тихо замовчує той факт, що

а) у нас не існує єдиного квитка, які в Європі дешевші за українські реалії користування маршрутками

б) з точки зору розвиненої країни в Києві практично відсутній громадський транспорт – в деякі місця неможливо доїхати залізяччям Київпастрансу, а всюди вночі – тільки таксі. 

Афера з підвищенням проїзду – це взагалі цирк. Як на мене – було б добре, аби і 10 грн за поїздку встановили, якби: 

– монетизували проїзд пільговиків; 

– стежили за інтервалом руху; 

– впровадили єдиний квиток на всі види транспорту за адекватною європейською ціною; 

запровадили електронну систему контролю, а не паперові квиточки, і публічно звітували про надходження/витрати.

Допоки цього не зроблено – київська міська влада тупо вводить суспільство в оману (бреше) – особливо після історій про борг київського метрополітену якомусь росіянину.

Тому вся ця ганьба саме про те – а куди підуть гроші?

– на вулицях немає бійцівських порід собак. Так, власників із собаками дуже багато (котів чомусь практично немає), але всі вони якісь... безпечні. Я не знаю, як це в Данії регулюється, але впевнений, що тут немає таких резонансних історій, коли пітбуль кинувся на дитину чи щось таке.

– в Данії на історичних будівлях не склять балкони і на всіх будинках не паплюжать фасади кондиціонерами. Данці розуміють, що туризм – це чудова стаття доходів усього суспільства, а для більшості туристів важлива атмосфера міста, в якій будинки та парки відіграють основну роль. В Києві ідіоти-власники засклених історичних балконів непокояться лише за свою консервацію, лижі та непрацюючі холодильники (чи що вони там зберігають). Владі міста, звісно, теж на це начхати.

– практична відсутність реклами на вулицях. Київська міська влада декларувала боротьбу з білбордами і сітілайтами та навіть спромоглася щось там прибрати, але досвід показує, що на місці сіті-лайтів з'явилися рідкокристалічні панелі. Побачимо, що буде далі.

– в Копенгагені та загалом в країні плекають свою історію, бережуть історичні будівлі, бо – див. попередній пункт. І отут цікава річ. Все, що я пишу про Копенгаген – в середньому характерно в цілому для Данії, бо ми змогли трохи попоїздити і переконатися. Добре життя є добрим лише тоді, коли добре живуть усі.

Київ і регіони – наче з різних світів, тому аналогії з Данією немає. 

Але є одна штука, що єднає Київ з, наприклад, Одесою, Полтавою та Дніпром – у всіх цих містах ненавидять старі будівлі, доводять їх до руйнації, підпалюють та гамселять замість них безликі убогі багатоповерхівки.

– Данія – країна успішних компаній, що підкорили чи підкорюють світ. Взуття Ecco, конструктори Lego, прикраси Pandora, аудіообладнання Bang & Olufsen, жувальна гумка Stimorol, гігант морських перевезень Maersk (зверніть увагу на контейнери, що прямують українською залізницею. Більшість із них має цей напис) – данські. Навіть пиво Carlsberg та Tuborg – з Копенгагена (ні, український туборг – із Запоріжжя, здається). Про українські досягнення промовчу. У нас набагато менше приводів пишатися.

– Прекрасний стан довкілля. Чисті канали без сміття. Чисте повітря у місті. Електромобілів так багато, що я стомився обертатися на Тесли, Ліфи, БМВ, Еко-гольфи, Еко-рено та Еко-форди. Про вітряки у морі я писав вже окремо. Може мені здається, але я навіть почуваю себе краще. Перше ж, про що непокоюся після повернення в Київ – за звичкою не випити води з-під крану. В Копенгагені постійно вживав воду з водогону. Ще одне – відсутність неприємних запахів. Єдиний раз, коли ми його відчули – біля станції очищення води на околиці міста (так, ми і там були), але це логічно. І, повірте, рівень запаху не йде в жодне порівняння з Бортничами, з околиць яких людей треба просто евакуювати.

– В Копенгагені є гаряча вода. (так просто. Якщо що – у себе вдома я її не бачив уже... коли там її відімкнули?)

– Автоматизація. Навіть якщо мова йде про розвантаження/завантаження піску – сам водій вантажівки з маніпулятором керує ним за допомогою спеціального радіопульта. Йому не треба 2-3 людини в допомогу. Якщо тре викопати невеличку траншею – є маленькі екскаватори. Я взагалі вже не кажу про українську дійсність, коли 10 людей з мітлами та лопатами йдуть узбіччям та згрібають сміття, а за ними їде трактор Білорусь, в який вони те все вручну закидають. Для цього в Копенгагені є одна вантажівка, яка виконує їхню денну роботу у рази швидше. (взагалі, київські структури із благоустрою – це приклад шаленого марнотратства людино-годин в нікуди).

– Архітектура. Тут навіть будівлі теплоелектростанцій – витвори мистецтва. Труби заводів – не псують естетику міста, бо красиві.

– Прапори. Данські прапори всюди. Особливо в приватному секторі. Вони пишаються своєю країною. Вони люблять її. І щодня роблять все для того, щоб суспільство мало добре життя.

– в Копенгагені мало палять. Я чутливий до цих речей. Чи-то цигарки дорогі, чи-то нація свідома та здорова. До речі, впевнений, що така пристрасть до велосипедів позитивно відображається на низькому рівні серцево-судинних захворювань та загальному здоров'ї людей. Що зовсім класно – на вулицях та в районах зупинок громадського транспорту я не бачив недопалків. Взагалі. Лише в туристичних локаціях, але там багато свнсбак і наших.

– Всі. От абсолютно всі нормально чи вільно говорять англійською. У них навіть фільми чи передачі цією мовою не перекладаються на данську, а лише є внизу субтитри. І я скажу страшне – ми маємо чинити так само. Ні, у нас мають бути власні круте кіновиробництво та якісні телеефіри, але критично важливо інтегрувати українців у глобальний світ. Інакше втратимо.

Наче з головного – все.

До речі, більшість з того, що я перелічив, характерне і для Парижа, і для Будапешта (так, він гірший, але стрімко наближається до того всього), і для шведського Мальме.

Тобто це не Копенгаген – хороший.  Це Київ – недолугий.

Читайте також: Я мечтаю видеть наших стариков такими же счастливыми, как европейских, – Комаров

Але після критики хочу зауважити.  Після здійснення посадки у Жулянах перший білборд, що я побачив, був "Україні потрібен мир".

Те, що мир потрібен – ніхто не заперечує.

Але я сумніваюся, що та політична сила, котра почала себе так просувати, хоче нам донести, що мир є можливий лише після перемоги у війні з Росією. Думаю, вони запропонують здати наші національні інтереси (звісно, не прямо, а під ласим шаром популістичних обіцянок) в обмін на припинення вогню. Нащо ж стріляти, коли ярмо знову на шиї?

То я до чого? Наша країна – ще дуже молода. До того ми були лише колонією, нині ж маємо справжню війну за Незалежність. Це, на жаль, необхідний етап.

І якщо ми нарешті деокуповані від росіян і зброєю протидіємо спробі реваншу, то справжня війна за деокупацію від корупції та "олігархів на бюджетних потоках" ще попереду.

Ми тільки почали змінювати постколоніальні за своєю суттю інституції, спрямовані на контроль людей та висмоктування ресурсів, на справжні інститути, призначені для служіння людям та розвитку суспільства.

Абсолютно все, що я перелічив про Данію, у нас буде.Так, ми втратимо, як це не прикро, ще не одного нашого воїна, багато історичних будівель, мільярди вкрадених і попиляних гривень тими, кому не вистачає на новий ролекс чи феррарі, та ще більше нервових клітин наших співгромадян.

Але ми йдемо в Європу. Напрямок вірний.

І чим більша кількість людей зможе порівняти "там" із "тут", тим більше прагнення буде повертатися та лупати сю скелю.

Так, будуть ті, хто не повернеться. Але ті, що оберуть життя на Батьківщині, матимуть тисячу і один аргумент, чому відсутність корупції – це добре. Не в теорії, а на практиці.

Бо безвіз – він як фундаментальна наука.

Моментальний ефект не очевидний, але в перспективі він змінює все уявлення про суть речей та суспільних стосунків.

Ми в Україні не зможемо укласти суспільний договір про добре життя без розуміння усіма співгромадянами, що це – не про гречку до виборів чи можливість "порішать" із кумом.

Коли ми всі оперуватимемо одними уявленнями, стане зрозуміло, хто популіст і постійно тягне новими старими курсами країну в прірву (це був другий бігборд, що я побачив після повернення).

І було б добре, аби нинішні "еліти", які цілковито і повністю втратили зв'язок з реальністю, окрім рейтингів почали опікуватися тим, щоб їхні власні діти у недалекому майбутньому безпечно пересувалися вулицями, пили чисту воду, дихали свіжим повітрям та перебували під захистом справді найсильнішої Армії в Європі.

Бо так має бути. Бо у нас під одним боком здичавіла мерзенна країна.

Але ми можемо щільніше притиснутися до Цивілізації, наїжачившись у бік ворога Стугнами, Корсарами, Вільхами та Нептунами.

Щось коротко не вийшло...

Загалом, дякую Данії та Швеції, дякую мешканцям цих країн та діаспорі за допомогу у багатьох питаннях.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Антон СЕНЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини