Два роки тому в центрі Києва був вчинений зухвалий терористичний акт, внаслідок якого загинув відомий журналіст Павло Шеремет: лауреат премії ОБСЄ за демократію та за захист прав людини в галузі журналістики, фіналіст ТЕФІ 2001 року в номінації "журналістське розслідування" за фільм "Дике полювання" та в номінації "публіцистична програма" за документальний фільм "Раб і його жінки", автор книги "Випадковий президент", присвяченої режиму президента Білорусі О. Лукашенка. 

Читайте також: Павло Шеремет. 2 роки. Вбивці досі не знайдені

Можна ще довго перераховувати професійні здобутки Павла, але очевидно, що він став фігурою щонайменше європейського рівня та був незручним жодному з авторитарних президентів на пострадянському просторі. Терористичний акт відбувся в багатолюдному місці в Києві на розі вулиць Хмельницького та Франка внаслідок приведення в дію вибухового пристрою, що був прикріплений під дніщем його автомобіля!

Аналіз наступних подій навів мене на сумну думку, що непрофесійні, нескоординовані діі спеціальних служб та поліціі після вибуху привели до фактичної втрати важливих доказів, необхідних для швидкого розкриття цього зухвалого та цинічного злочину. Адже одразу після вибуху, з легкої руки невідомої особи подію оцінили як "вибух газового балону", а тому не було введено плану "перехват", місце злочину не було очіплено від допитливих глядачів, які настирливо "затоптували" сліди злочину. Я вже не кажу про безпеку повторного вибуху – поліція без діяла. Пожежники домили те, що не "затоптали" перехожі.

Як наслідок: десятки експертиз, тисячі опитних свідків, десятки томів справи жодного результату не дали. Спеціалісти з ФБР "розвели руками". Рослідування фактично відбуваєть лише в трьох напрямках: професійна діяльність, особисті мотиви, помилки об’єкту. Тож версія власне "терористичного акту" не перевіряється, адже в цьому разі підслідність належить Службі Безпеки України.

Я не думаю, що потерпілим важливо , хто буде розслідувати цей злочин. Очевидно , що – важливо встановити замовників та виконавців злочину. Тут я зловив себе на думці, що в Україні де йде війна не тільки на Донбасі , але і в мирних містах, де терористичні акти увійшли в мирне повсякдення , має існувати слідчий орган , який би спеціалізувався на розслідуванні терористичних актів, де б вони і коли не відбувалися.

Читайте також: От пропаганды до террора: агенты России за границей

Натомість маємо серію подібних за виконанням терористичних актів, в яких постраждали Тимур Махаурі, Максим Шаповал, Олександр Хараберюш, Павло Шеремет та Ігорь Мосійчук, але всі вказані злочини розслідують різні за рівнем та відомствами слідчі органи, не забезпечуючи при цьому взаємного обміну оперативною інформацією та матеріалами досудового слідства. 

Тож питання : "Хто винен в смерті Павла Шеремета?" залишається без відповіді.