Документ, зокрема, визначає поняття "особа, зникла безвісти" в контексті міжнародного гуманітарного права.

Це дуже важливий крок, аби не лише на словах, а й на ділі допомогти сотням українців, про долю яких досі нічого не відомо.

Як юрист і один із співавторів, можу сказати, що закон є найбільш ефективним регулятором. Оскільки з моменту вступу в силу до його виконання зобов’язані приступити багато органів державної влади та місцевого самоврядування. Тому ідея окремого закону про правовий статус зниклих безвісти є цілком доцільною.

Нагадаю, на сьогоднішній день в нашій державі, без перебільшення, катастрофічна ситуація з пошуком зниклих безвісти внаслідок бойових дій на Донбасі. 

Згідно з даними Міжнародного комітету Червоного Хреста, в Україні з початку військових дій 645 випадків зникнення людей залишаються нерозкритими. 

Читайте також: З початком Операції об'єднаних сил на Донбасі відбулися кардинальні зміни

При цьому, приблизно половина всіх зареєстрованих випадків стосується мирного населення. 

В уряді повідомляють, що після чотирьох років війни на Донбасі вважаються зниклими безвісти більше 1,5 тисячі українців. Зокрема, близько однієї тисячі тіл – не впізнані.

Як це не парадоксально, але донедавна на законодавчому рівні це питання не було жодним чином врегульоване.

Тому ухвалення Законопроекту №5435  – крок вперед. Це те, чого чекали сім’ї зниклих безвісти громадян. Адже закон закріплює право людей знати про долю своїх родичів, що є базовою нормою для захисту їхніх прав, пов’язаних з правовим статусом особи, зниклої безвісти.

Законодавча ініціатива також визначає процедуру розшуку зниклих безвісти осіб – від подання заяви про розшук і до його припинення. Крім того, передбачена фінансова допомога їхнім родичам, опіка над майном зниклих, доки їх не знайдуть або не визнають мертвими.

Варто також зауважити, що закон передбачає створення "спеціальної комісії».

Йдеться про постійно діючий допоміжний орган Кабміну, який повинен забезпечувати координацію діяльності органів, уповноважених на облік/розшук осіб, зниклих безвісти.

Така Комісія потрібна, і це не є чергове роздування бюрократичного апарату, як хтось з критиків може оцінити. Адже на сьогодні розшуком зниклих безвісти досить розрізнено займаються і СБУ, і МВС, і Міноборони. Проте ефективна координація зусиль дозволить досягнути більших успіхів у виконанні державних гарантій та виконання міжнародних зобов’язань України щодо осіб, зниклих безвісти.

Ще одна важлива ініціатива –створення Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти. Згідно з проектом, такий Реєстр створюється з метою обліку інформації, необхідної для розшуку наших громадян, а його держателем визначено Комісію.

Реєстр міститиме дані про стан розшуку всіх зниклих безвісти українців, незалежно від можливих причин їхнього зникнення. Його можна використовувати як джерело оперативної та повної інформації у майбутніх пошуках.

Це дозволить оптимізувати роботу відповідальних органів та визначати найбільш вірогідні напрямки для пошуку. Крім того, сприятиме більш ефективній співпраці з органами іноземних держав в частині обміну інформацією, чого у нас раніше не було.

Чому так важливо, аби це все нарешті запрацювало? Відповідь очевидна – альтернативи немає.

В ПАРЄ, зокрема, зауважили, що процес обміну полоненими в Україні набув  політичного характеру. Відверто кажучи, він залишається заблокованим на рівні робочої групи з гуманітарних питань Контактної групи з питань Донбасу. 

При цьому, СБУ зібрала свідчення більше ніж 1500 військовослужбовців, яких раніше захопили в полон незаконні збройні формування. 

У відповідному звіті йдеться, що половина із цих військовослужбовців розповіли про катування та примушення до співпраці з російськими спецслужбами.

47 раніше полонених осіб подали відповідні скарги до міжнародних інституцій. Зокрема, в Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

Попри численні прохання та обговорення цього питання на переговорах у Мінську, міжнародні гуманітарні організації, а також неурядові організації, що надають гуманітарну допомогу, мають украй обмежений доступ до тимчасово окупованих територій і не можуть перевірити умови утримання ув'язнених і полонених. 

Читайте також: Роки російської агресії нас нічому не навчили?

Згідно з даними міжнародної правозахисної кампанії LetMyPeopleGo, станом на листопад 2017 року російські правоохоронні органи піддали переслідуванню через «політичні мотиви» щонайменше 56 громадян України.

Їхня кількість постійно зростає, адже проукраїнському населенню, як і раніше, загрожують утиски та переслідування.

Тому питання пошуку зниклих безвісти має бути одне з пріоритетних на рівні державної політики. Мусимо все зробити, хоча би на правовому рівні, аби проблема зниклих безвісти людей не була лише проблемою і завданням їхніх рідних чи громадського сектору. Це має бути пріоритетним завданням насамперед для нашої влади. Це той мінімум, на який заслуговують люди, всі ті, хто  пожертвував своїм життям і свободою заради миру і безпеки своєї країни.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram