Вже зараз проглядається суть наступних виборів – боротьба за фундаментальні зміни республіки України в ситуації опору цим змінам.

Вибір цей складний чи простий, залежно від того, на якому боці боротьби ми з вами опиняємося.

Якщо нинішня влада дійсно змінює Україну у правильному напрямку, якщо агресію Росії можна зупинити перемовинами та санкціями, якщо реформи відбуваються і від них є явне покращення, якщо боротьба з корупцією має успіхи, якщо політико-економічна еволюція в ситуації недовіри суспільства до влади має перспективи, то тоді не потрібно ніякого суспільного договору і ніякої нової конституції.

Якщо нинішня влада намагається поховати здобутки революції, якщо війну з Росією можна виграти лише власними силами, якщо реформи саботуються, якщо корупція лише наростає, якщо політико-економічна еволюція в ситуації недовіри суспільства до влади безперспективна, то тоді дійсно потрібні суспільний договір і нова конституція.

Чому ж раптом питання "яка наша дійсність?" стало питанням віри чи інтуїції?

Читайте також: Необґрунтована "Конституанта": в чому полягає її суперечність

Це сталося через те, що суспільна комунікація зруйнована недовірою суспільства до влади та недовірою суспільства всередині себе, які масовим чином генеруються олігархічним телебаченням із викривленим порядком денним і хибними орієнтаціями – перекласти відповідальність на західних партнерів, саботувати пропоновані ними реформи, уникнути розмові по суті, відмовитися від мислення.

Отже, ставки політики нинішньої влади: на підтримку західного світу (на МВФ, НАТО чи миротворців, на санкції ЄС та США), на олігархічний консенсус, на пропаганду у ЗМІ. Установки нинішньої політики: вкрасти, обдурити, пропетляти, уникнути відповідальності.

Фактично сьогодні Україна опинилася в ситуації явного руйнування олігархічного консенсусу та реноме влади серед західних партнерів. Тобто мова йде не просто про нестратегічні й корисливі підходи нинішньої влади і навіть не про втрату нею суб'єктності, а про небажання таку суб'єктність набувати.

Такі орієнтації, ставки й установки в принципі не дозволяються бачити власних суб'єктів змін у країні. Тобто суб'єкти змін в Україні є, але їх не видно, оскільки їх влада не визнає і їх немає на телебаченні.

І владу дуже дратує, коли громада намагається домовитися, втягуючи в домовленість політиків, але поза політикою. Владу дуже дратує навіть не зміст суспільного договору чи конституції, а сама спроба зробити це без неї, адже це неможливо контролювати ні через політику, ні через телебачення.

Читайте також: Не вірте політикам, які уникають відповідей на два ключові для українців запитання – Пекар

Усі контраргументи вже проговорені й заперечені. Ні, це не політика. Ні, суб'єкт в Україні є – це українська громада. Ні, домовитися ми зможемо, хоча опір буде шалений – як серед олігархічних посіпак, так і серед тих, хто втратив віру чи впав в оману.

Суть наступних виборів полягає у мирній революції – через суспільний договір та нову конституцію. Це фактично договірний конституційний Майдан, але без бунту й без смерті героїв.

Хто з кандидатів в президенти пропонує нову конституцію, той має шанс на те, щоб його обрали.

Хто з кандидатів у президенти не пропонує нової конституції, байдуже як виправдовуючись, той шансу на обрання не має.

Така реальність. Її можна сприймати або не сприймати. Але її вже неможливо ігнорувати.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram