Через кілька тижнів після того, як Німеччина ганебно вилетіла із групового раунду на Кубку світу в Росії, Месут Езіл заявив про свою відставку як гравця німецької збірної, пише для "Тижня" Ріхард Генрцінґер

Так футболіст, який провів 92 матчі за Німеччину та 2014 року належав до німецької команди переможців чемпіонату світу, відреагував на нищівну публічну критику його особи. Нещодавно лунало таке, нібито за спортивну катастрофу в Росії відповідальний лише він. Не раз Езілові довелося конфронтуватися й із расистськими нападками через його турецьке походження.

Негативні емоції до гравця спричинила фотографія, на якій він і його колега по німецькій збірній Ілкай Ґюндоґан незадовго до початку чемпіонату світу позують разом із турецьким президентом Ердоганом. Досі Езіл не відповідав на звинувачення, мовляв, він зловживав своєю репутацією німецької футбольної зірки для зміцнення авторитарного режиму в Туреччині. Тепер спортсмен пояснив, що його дії були цілком аполітичними. Своїм дружнім жестом стосовно турецького глави держави він просто хотів висловити повагу до країни походження власної сім’ї.

Загалом ця заява не надто переконлива й у ній бракує розуміння політичної символіки, яка може огортати публічну поведінку футбольних зірок. Але одним із моментів своєї заяви про відставку Езіл натиснув на больову точку. Під час чемпіонату світу з футболу в Росії рекордсмен німецької національної збірної Лотар Маттеус був гостем Володимира Путіна в Кремлі ускладі делегації на чолі з головою ФІФА Джанні Інфантіно.

Читайте також: Чемпіонат ганьби скінчився, але ганьба триває

Там перед увімкненою камерою Маттеус знайшов для автократа улесливі слова та, сяючи від щастя, фотографувався за руку з володарем Кремля.

Проте в цьому разі такого громадського обурення, як із фотографією Езіла з Ердоганом, не було навіть близько. Німецький футбольний союз не вимагав від Маттеуса, на відміну від Езіла, жодних пояснень його поведінки, хоча він один із восьми почесних капітанів національної збірної Німеччини. Цим титулом відзначають особливо заслужених представників німецького футболу й, відповідно, очікують від них зразкової моральної позиції. Езіл справедливо поскаржився на різні масштаби, застосовувані до нього й до Маттеуса: "Якщо в деяких засобах масової інформації лунали заклики, щоб я вилетів з основного складу на ЧС, то чи не мав би й він відмовлятися від звання почесного капітана? Чи моє турецьке походження робить мене кращою ціллю?".

Справді, метушня довкола Езіла й мовчання стосовно Маттеуса показують приклад подвійного стандарту, який часто застосовується в Німеччині щодо авторитарного розвитку подій у Туреччині й Росії. Критика Ердогана у ФРН популярна в усіх політичних таборах – від крайніх лівих, які бачать у Туреччині імперіалістичний форпост НАТО, до крайніх правих, які зі владарюванням Ердогана пов’язують загрозу ісламізації Європи. Натомість путінська Росія має велику симпатію як у радикально лівих, так і в радикально правих. Але навіть у політичному центрі тісні контакти з режимом Путіна сприймаються як значно менш відразливі, ніж відповідні відносини з Ердоганом, чий політичний вплив на населення Німеччини турецького походження об’єктивно вважається загрозливим. Водночас значне втручання Кремля у внутрішні справи ФРН зазвичай недооцінюється. Наприклад, те, що Ґергард Шредер, колишній канцлер Німеччини, працює на керовану з Москви російську енергетичну компанію, не викликає серед громадськості жодного серйозного занепокоєння.

Читайте також: Складне партнерство США й Німеччини

Німецький футбольний союз без жодних критичних слів про порушення прав людини в Росії взяв участь у путінському інсценуванні Кубку світу з футболу. А провідні представники німецького футболу, як-от президент ФК "Баварія Мюнхен" Улі Генесс, навіть знайшли ейфоричні хвалебні слова для організатора. Це все майже не викликало роздратування в німецькому суспільстві. Так чемпіонат світу став для Путіна успішним піаром і в Німеччині. Спершу тамтешні ЗМІ критично висловлювалися щодо таких тем, як корупція довкола спортивної події та російської державної допінгової системи, але з перебігом чемпіонату ці погляди відходили на задній план. Згодом у німецьких медіа домінували схвальні відгуки про блискучу організацію турніру й ілюзорну загальну позитивну атмосферу.

Брак усвідомлення небезпеки, яка загрожує німецькій демократії від агресивної політики Путіна, ще більше вражає, адже вона, здається, нині навіть на шляху до всесвітньо-політичної перемоги. Із захопленням ним Дональда Трампа кремлівський шеф дістав підтримку на вершині провідної західної сили. Можливо, він навіть тримає президента США в руках. Хоч інститути американської демократії ще обмежують відкриту співучасть Трампа з Путіним, але їхня нещодавня солідарність у Гельсінкі стала, не останньою чергою, сигналом для правонаціоналістичних однодумців Трампа в Європі невдовзі проводити в ЄС дружню до Путіна політику. І передовсім досягти скасування санкцій, запроваджених через російську агресію в Україні. Так, Матео Сальвіні, віце-прем’єр Італії та очільник праворадикальної правлячої партії "Ліга Півночі", нещодавно заявив, що вважає російську анексію Криму законною.

Є ризик, що політична ситуація в Європі зміниться на користь Путіна. Ознаки цього помітні всюди – навіть у такій начебто аполітичній сфері, як футбол.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram