Нещодавно канцлерка Німеччи­­ни Анґела Меркель чітко сформулювала свою позицію щодо німецько-американських відносин, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

На дипломатичному прийомі вона назвала надважливим трансатлантичний Альянс і наголосила: "Що означають свобода та незалежність, ми, німці, навчилися від Сполучених Штатів Америки". Так вона висловилася з нагоди 70-річчя початку Берлінського повітряного мосту. Тоді США організували постачання вільної частини Берліна з повітря й таким чином зірвали спробу Радянського Союзу блокадою вимусити передати місто комуністичній імперії.

Те, що Меркель саме тепер підкреслює, чим Німеччина завдячує Сполученим Штатам, має драматичне тло. Адже ніколи раніше з 1945-го німецько-американські відносини не були аж так обтяжені, як сьогодні. Скажімо, президент США Дональд Трамп погрожує Німеччині запровадити штрафні мита на німецькі автомобілі й ультимативно вимагає, щоби Берлін та інші члени НАТО виконали власні зобов’язання 2014 року збільшити свій оборонний бюджет до 2% ВВП. Німеччина ж заявляє, що до 2024-го вона зможе досягти щонайбільше 1,5%.

Попередні президенти Америки також вимагали більшого оборонного внеску від європейців. Трампів відкритий тиск і погрози є, щоправда, новими. Реалізуючи інтереси США, він, очевидно, не робить принципової різниці між союзниками та противниками. Відповідно серед німецької громадськості є велика відраза до американської політики. Уже не лише лівий і правий краї політичного спектра, а також і в реномованому політичному й соціальному центрі багато хто схильний тенденційно розглядати Сполучені Штати радше не як надійного союзника, а як загрозу. Опитування показали, що більшість німців вважає Трампа небезпечнішим, ніж російського автократа Володимира Путіна.

Читайте також: Німеччина втрачає чільну позицію у світовій політиці

Проте це відчуження почалося аж ніяк не із Трампа. Федеративна Республіка як жодна інша європейська країна завжди діставала вигоду від Америки. Передовсім саме завдяки останній після катастрофи націонал-соціалізму Німеччина змогла розвинутися в стабільну демократію та знайшла своє місце в спільноті західних держав. Та й не відбулося б так гладко без рішучої підтримки США мирне німецьке об’єднання в 1990 році – це Меркель також підкреслила у своїй промові.

Але Німеччина часто віддячувала американцям нелояльністю. Хоча німецький уряд Ґергарда Шредера після 11 вересня 2001-го став на бік США й навіть брав участь у воєнній операції в Афганістані. Проте в іракській війні 2003 року він не лише не підтримав Вашингтон, а навіть активно намагався запобігти інтервенції США. Окрім того, той уряд сформував вісь із Францією та путінською Росією.

Антиамериканізм або принаймні сильні антиамериканські афекти досить поширені серед німецької громадськості. Вони квітли навіть під час президентства Барака Обами, який, властиво, був дуже популярний серед німців. Так, діяльність АНБ, спецслужби США, кілька років тому була предметом серйозного політичного скандалу, тоді як шпигунство російських та китайських спецслужб і московські операції кібервійни майже не хвилювали німецьку громадськість. У всесвітньо-політичних конфліктах Німеччина залишала воєнну участь переважно США, а також деяким європейським союзникам, як-от Англії та Франції. Утім, критики їхніх вчинків і моральних повчань німці не шкодували. У ФРН, засуджуючи Америку, можна було без ризику відігравати роль вищої моральної інстанції.

Водночас німці вважали очевидним, що армія США захищатиме їх. Тому невдоволення Трампа німецьким лицемірством залишити брудну частину американцям як світовій поліції та водночас вести бізнес, незважаючи на їхні інтереси, зрозуміле. "Вони хочуть бути захищеними від Росії, та, попри це, платять їй мільярди доларів. А ми дурні", – сказав він нещодавно у зв’язку із планованим будівництвом німецько-російського газопроводу "Північний потік-2".

Читайте також: Портников: Трамп – надувна кулька над світом великої політики, наше майбутнє залежить не від нього

Але проблема полягає в тому, що американський президент сприймає НАТО, а також усю західну сукупність цінностей по суті лише як надокучливий фактор витрат і гальмо для реалізації його справжньої візії. У співпраці із "сильними лідерами", такими як північнокорейський диктатор Кім Чен Ин, якого він нещодавно палко розхвалював, Трамп хоче без огляду на зобов’язання Альянсу, спільні цінності західних демократій і міжнародно-правові норми керувати долею земної кулі.

Хоча він справедливо критикує європейців за їхнє поступливе ставлення до Росії, але й сам шукає близькості до автократа в Кремлі. Сьогодні, 16 липня, Трамп зустрівся з Путіним у Гельсінкі. Слід побоюватися, що президент США, який також прийшов до влади за допомогою руйнівного втручання Росії в американську виборчу кампанію, прагне досягти глобально-політичної "угоди" з володарем Кремля, яким він захоплюється. Для цього Трамп міг би запропонувати значні поступки, наприклад визнання російської анексії Криму, яке він і його радник із питань національної безпеки Джон Болтон більше однозначно не виключають.

Це ставить Німеччину, як і ЄС загалом, у дилематичне скрутне становище. Більше зблизитися – не останньою чергою як реакція на розрив Сполученими Штатами атомної угоди з Іраном – з авторитарними потугами, як-от Росія та Китай, було б фатальною помилкою. Залежність Німеччини від торгівлі зі США й так обмежує можливості для цих маневрів. Наразі Берлінові залишається лише дотримуватися спільних цінностей і принципів, на яких ґрунтується партнерство з Америкою, і сподіватися, що колись Вашингтон знову про них згадає.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram