Серпень – місяць депресій. Люди, потроху повертаючись із відпусток, розуміють, що в щоденному житті їх чекає те саме, що й до відпочинку, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Країна не змінилася за ці тижні: і відкати платять, як і раніше, і підряди розподіляють серед своїх, а з білбордів так само спокушає слабкодухих 57-річна модель в окулярах за ціною в півавтівки. Жити по-новому не виходить. Хоч їдь назад до Анталії, а краще вже до Польщі або відразу до Штатів...

Євромайдан зіграв з українцями злий жарт. На якусь мить здалося, що можна одномоментно скинути із себе стару шкіру, омолодитися, залишити в минулому лихі помисли та звички й прокинутися в Європі, причому навіть не Східній. Коли цього з невідомої причини не сталося, в нас почали щосили клясти президента, олігархів, депутатів, правоохоронні органи, громадські організації, журналістів – часами зі значно більшим запалом, ніж за Януковича. Українців охопила своєрідна апатія. Згадки про хоч якісь покращення викликають агресію. Перший-ліпший натяк на "зраду", навпаки, сприймається з ентузіазмом, без найменшої критики, не кажучи про перевірку фактів. Поради не давати хабарів за залік, не брати гречки й не плутати ліфт із туалетом стикаються з потужним ігнором.

Читайте також: Посттравматичний синдром по-українськи

Я щойно повернувся з Болгарії – країни, яку непогано знаю й де в мене чимало родичів і знайомих. На око разюча різниця з минулими відвідинами 10 років тому: чисті вулиці, відреставровані після соціалізму старі будинки, лад на дорогах, та й самі дороги такі, що не соромно. Щоправда, перед кожною ділянкою, яка ремонтується, здоровезний банер: "Роботи виконуються за грант ЄС". І водночас усі знайомі скаржаться на тендери для своїх, на необхідність ділитися, на непристойне майнове та соціальне розшарування, а ще на неприховано "ватну" зовнішню політику, аж до готовності брати участь у "Південному потоці". Тож з одного боку – не рекордні, але зовсім непогані 4% приросту ВВП за минулий рік, із другого – в чистому вигляді "п’ята колона" Європи. І теж апатія. Усі гайда до Європи, тим паче, що жодних обмежень у працевлаштуванні для громадян ЄС, як відомо, не передбачено.

І я розумію, що нічого унікального в наших бідах немає, крім уявлення, що ми такі одні в своєму нещасті. А от десь там Лі Кван Ю посадив трьох друзів…

Днями колега Юрій Бутусов опублікував допис, де наводив шматок книжки Пулітцерівського лауреата Тіма Вейнера "Вороги: історія ФБР". Дозволю собі цитату з цитати: "Адміністрацією [президента США] Гардінґа згори донизу керували люди, які вклонялися грошам і бізнесу, зневажали уряд і закон, вводячи в оману американський народ. Міністр внутрішніх справ Альберт Фолл взяв близько 300 тисяч доларів хабарів від нафтових компаній, натомість він дав їм доступ до стратегічних запасів нафти військово-морського флоту в Елк-Гіллз (Каліфоронія) та Тіпот-Доум (Вайомінг). Міністерство юстиції дізналося про скандал, але скасувало розслідування. Були ще випадки: керівник щойно створеного Бюро ветеранів Чарлз Форбс – партнер Гардінґа з покеру – поклав собі в кишеню мільйони "відкатів" від підрядних організацій. Чиновник Міністерства юстиції Томас Міллер клав у банк гроші, отримані як хабарі від корпорацій, намагаючись звільнити конфісковані активи, а через багато років з’явилися докази того, що міністр юстиції Доґерті отримав хабарами щонайменше 40 тисяч доларів [у цінах 1924 року]". Самі бариги…

Читайте також: "Зрада" понад усе

Ну, припустімо, то було сто років тому, хай у могутній Америці, але напередодні Великої депресії. Гаразд, подивімося на нинішніх чемпіонів з економіки й соціального розвитку. У Південній Кореї за останні років сорок не було жодного президента, якого після закінчення терміну не звинуватили б у корупції та зловживаннях, рекордсменкою є Пак Кин Хе з її 32-річним терміном ув’язнення та штрафом у 18 млрд вон ($16 млн). В Ізраїлі під слідством чинний прем’єр, колишній голова МЗС, колишній командувач ВМФ, кілька мерів, і це лише епізод у нескінченному корупційному серіалі. Колишній президент Німеччини звинувачується в хабарах від бізнесу, а колишній канцлер уже давно здійснив камінґ-аут як платний російський агент впливу. Японія, Франція, США, Швейцарія, Сінгапур – так, так, Сінгапур! – скрізь скандали. Світ перебуває в кризі безперервно від часів Єгипту з Ассирією, а може, і давніше.

Життя взагалі недосконале, а людина грішна. Чи є це підставою, щоби власними руками занапастити проект держави, омріяної поколіннями предків? Критикуйте, звинувачуйте, лайте, тільки не вимагайте неможливого! Країна не зміниться, доки не змінимося ми.

А до владних гілок у мене й без вас сила-силенна претензій. Власне, практично тільки тим і займаюся.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram