Цей правопис можна охарактеризувати як спробу повернутися до традицій – і це вже варте схвалення.

Проблема перегляду чинних норм правопису виникла за часів незалежності. Адже час стрімко летить і у мові виникають нові поняття, терміни, назви, які потребують унормування в написанні. За відсутності сучасних словників (чому їх немає – окрема тема для обговорення) доводиться керуватися традицією написання чи гуглити якісь приклади вживання. Саме Мережа часто диктує моду у написанні чи вживанні певного слова, і не завжди відповідно до чинних правил чи норм.

Але проблема в тому, що у наш час цифрових технологій люди здебільшого звикли довіряти саме електронним ресурсам. Тож правопис потрібно оновлювати, щоб поширення не набирали форми того чи того слова, усталені просто традицією написання – не завжди правильною. Наприклад, слово чипси має єдиний правильний варіант – вам не здалося, саме чИпси, хоча навіть на упаковках пишуть чіпси. Тому такі речі обов’язково треба закріплювати принаймні у правописі.

Загалом правопис української мови неодноразово зазнавав змін. Як тоді, так і зараз, мова була предметом пропаганди та політичних ігор. У часи радянської окупації території України відбувалась жорстка і агресивна русифікація, правописні норми змінювали таким чином, щоб якомога ближче наблизити українську мову до російської. Зокрема, тоді було вилучено з української абетки літеру "ґ", змінено правило вживання роду в деяких іншомовних словах тощо.

Наслідки цього ми пожинаємо і зараз. Маємо справу із несприйняттям певною частиною українського суспільства слів, які є правильними і нормативними для української мови, проте були виключені з радянських словників та тодішнього правопису, оскільки не вкладалися в тогочасну мовну політику. 

Читайте також: Жадан: 15 років – ідеальний час, аби ненавидіти світ дорослих конформістів і пристосуванців

З отриманням Україною незалежності розпочався процес відродження мови, повернення "репресованих" слів. Крім того, з розвитком суспільства виникали нові поняття, відповідно, виникла потреба у зміні та перегляді правописних норм. Тож і був розроблений новий правопис 1993 року, яким ми і користуємось нині. Проте, він теж є недосконалим та вже давно потребує оновлення.

Цього тижня Міністерство освіти і науки України виклало у вільний доступ для громадського обговорення проект нової редакції правопису, робота над яким почалась ще 1994 року, тобто практично одразу після ухвалення попереднього правопису. Його мали підготувати за 2,5 року, проте процес затягнувся. Існував проект правопису 1999 року, проте він так і не був реалізований. Склад національної комісії, яка працювала над чинним проектом, був затверджений 2015-го року. І ось, нарешті, це сталось – ми маємо проект нового, сучасного правопису.

Укладачі заявляють, що хочуть наблизити його до правопису, який існував до русифікації. Судячи з проекту, так і є: багато чого взято зі "скрипниківки" – українського правопису 1928 року, який був затверджений тодішнім народним комісаром освіти Миколою Скрипником і був останнім питомо українським. Основна мета нового правопису, як наголошується – окрім як позбавити мову російських нашарувань, урахувати новітні мовні явища, які виникають у різних сферах життя.

Новий правопис викликав шквал коментарів від фахівців та пересічних українців: хтось вважає, що нічого не потрібно змінювати, дехто захищає його, інші зазначають, що у державі є інші, більш важливі, справи. Та зміни правопису більш ніж на часі. Крім того, насправді більшість запропонованих норм є цілком природними для української мови. Хоча не обійшлося і без низки дискусійних питань, що викликали найбільший резонанс у суспільстві.

Читайте також: Український прапор вистояний кров’ю й потом не один десяток років – волонтер

Але про все по черзі. Передусім, новий правопис досить демократичний, і це можна зарахувати, швидше, до його недоліків. У певних речах укладачі дають право вибору, подаючи дві форми одного слова – за новим та чинним правописом – як нормативні. Це не зовсім правильно, оскільки відбуватиметься "боротьба" двох правописів, відповідно, матиме місце варіативність. Зокрема, у словах, узвичаєних в українській мові з "ф", допускається орфографічна варіантність на зразок: ана́фема і ана́тема, дифіра́мб і дитира́мб, ефі́р і ете́р, ка́федра і кате́дра, логари́фм і логари́тм, міф, міфоло́гія і міт, мітоло́гія, Агата́нгел і Агафа́нгел, Афі́ни і Ате́ни тощо. Хоча форми з "т" є більш природні для української мови, все ж укладачі не відкидають і традиційне для сьогодення написання подібних слів із літерою "ф".

Активно обговорюють іще один пункт: початкову "и" у словах. "Деякі питомі українські і давно засвоєні слова перед приголосними н та р мають варіанти з голосним и відповідно до вимови: інди́к (инди́к), індича́ (индича́), індиченя́ (индиченя́), інди́чий (инди́чий), інди́чина (инди́чина), інди́читися (инди́читися), інди́чка (инди́чка), и́рій (= ви́рій), і́род (и́род) (дуже жорстока людина) та ін.", – йдеться у проекті правопису.

Мотивують появу такого пункту наявністю у живому мовленні слів із початковим "и", а також прикладами вживання її у цих випадках класиками української літератури до реформи правопису 1928 року. Такий варіант цілком має право на існування та вживання, оскільки і вимова таких слів наближена до "и". Та знову ж таки бачимо і тут варіативність вживання, укладачі дають право вибору. 

Чи не найбільші суперечки викликали зміни у написанні складних слів. Укладачі правопису пропонують слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-, обер-, штабс-, унтер- писати разом: антивíрус, контрудáр, віцепрем’є́р, віцекóнсул, ексчемпіо́н, ексмінíстр, експрезидéнт, лейбгвардíєць, оберма́йстер, оберлейтенáнт, оберпрокурóр, але за традицією контр-адмірáл. Але чому це слово визначили як таке, що має писатися за традицією, а і нші слова із подібними компонентами (унтерофіце́р, штабскапіта́н тощо) – ні, велике запитання. 

Так само пропонують писати і слова з компонентами макро-, мікро-, нано-, максі-, міді-, міні-, мульти-, полі-, архі-, екстра-, гіпер-, супер-. І знову ж таки, чому тоді лишають написання де-фáкто, де-ю́ре, стáтус-кво, карт-блáнш та інші за традицією, тобто через дефіс? Зрозуміле прагнення спростити мову і уніфікувати написання відповідних компонентів, проте цей пункт все ж потребує глибшого опрацювання та перегляду.

Читайте також: Освітня реформа: як зміниться навчання

Виглядає геть недоречною зміна написання частки пів-, напів-. У чинному правописі це правило досить просте для запам’ятовування. У проекті з’явився такий пункт: "невідмінюваний числівник пів зі значенням "половина" з наступним іменником загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини пишемо окремо: пів áркуша, пів відрá, пів мíста, пів óстрова, пів я́блука, пів Єврóпи, пів Кúєва, пів Украї́ни.

Якщо ж пів- з наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: півáркуш, пíвдень, півзáхист, півкóло, півкýля, півмі́сяць, півóберт". Тут теж виникає запитання: чи не виражають значення половини слова півколо, півкуля? Те ж стосується і написання пів- із власними назвами, з якими інші компоненти традиційно пишуться через дефіс, крім того, воно суперечить правилу написання апострофа. Незрозуміло, навіщо змінювати цю норму.

Водночас у проекті правопису закріплено чимало норм, які є питомими для української мови. Зокрема, правила передавання іншомовних слів розширено відповідно до фонетичних та граматичних особливостей української мови: закріплено як нормативна у запозиченнях із давньогрецької мови традиція передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау, хоча допускаються орфографічні варіанти: аудіє́нція і авдіє́нція, аудито́рія і авдито́рія; розширено сферу вживання букви ґ;  у словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: ана́фема і ана́тема, дифіра́мб і дитира́мб, ефі́р і ете́р, ка́федра і кате́дра, міф, міфоло́гія і міт тощо. Білоруські та російські імена, як і зараз, за традицією не транслітеруються, а передаються українськими відповідниками: Артéм, Микóла, Олексáндр, Семéн, Вíра, Катерúна, Світлáна.

Проте деякі питомо українські риси у проекті правопису все ж не відображені. Зокрема, це стосується  іншомовних іменників на -о, типу метро, радіо, бюро, які залишили невідмінюваними; правило "дев’ятки" не розширили на власні назви (в запозичених загальних назвах після д, т, з, с, ц, ж, ш, ч, р, перед наступними приголосними, пишемо букву "и" на місці "і": сигнал, динамо, принтер і т. д.), також у власних назвах іншомовного походження залишилось подвоєння приголосних звуків.

Читайте також: Батьки 83% одеських першокласників свідомо обрали українську мову навчання для дітей

Чи варто виносити правопис на публічне обговорення? Чи його мають розглядати та ухвалювати лише фахівці? В епоху активної участі суспільства у всіх процесах, які впливають на розвиток держави, громадяни все ж повинні брати участь в ухваленні такого важливого документа, як український правопис. Адже вивчати нові норми доведеться усім — від фахівців до пересічних громадян. Проте пропозиції чи критика мають бути конструктивними. Слід пам’ятати, що мова є знаряддям боротьби та від того, як ми нею послуговуватиметось, залежить наше майбутнє та майбутнє нашої держави. Мова змінюється і ми маємо реагувати на це. З іншого боку, треба також позбутися усього того, що було штучно внесено за радянських часів та категорично не відповідає її особливостям.

Тож проект українського правопису – цілком потрібний зараз для утвердження української незалежності та самостійності документ. Усі зміни та новації, що він містить, попри певну їхню зайву демократичність та наявність деяких нелогічних пунктів, направлені насамперед на те, щоб остаточно викорінити показову "близькість" української та російської мов та повернутися до української правописної традиції. 

Ну а наступним кроком має бути ухвалення мовного закону, який остаточно закріпить позицію української мови як державної, та укладення нового сучасного словника. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram