Екс-президент Франції Олланд випустив мемуари, зокрема, з деталями переговорів у Мінську у лютому 2015 року, наприкінці першого року війни: "Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного. Російський президент був так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на Сході України є. Путін спохопився та взяв себе в руки. ...Порошенко невідступно боронив суверенітет своєї країни, тоді як Путін домагався автономії для повсталих провінцій і хотів відтягти припинення вогню ще на три тижні. ...Путін виходить подзвонити. Через кілька хвилин він повертається та повідомляє, що сепаратисти – ті самі, про яких він казав уранці, мовляв, їх не знає, – згідні".

Читайте також: Пока существует РФ – мира не будет, максимум ничего не стоящие перемирия

Тобто, по факту вся міжнародна спільнота від самого початку знала, розуміла, мала докази російської військової інвазії. Але є економічні, геополітичні інтереси держав, є, врешті, "ціна питання". На 2015-й рік вона була зависока, тому був цілком реальний шанс, що на дії Кремля заплющать очі. Але Україна вперто тиснула, наводила нові й нові докази, нагадувала, демонструвала наслідки військової агресії РФ, шукала нових і нових аргументів, в тому числі і економічних.

В результаті всіх цих дій крупні світові гравці вирішили, що повільно і послідовно душити Росію їм все ж вигідно в довгостроковій перспективі. Так, всі ми розуміємо, що інтереси України цікаві тільки самій Україні, санкції впроваджено не заради нас, хоча ми є приводом. Але. Це все працює також і на нашу перемогу і на ослаблення, а ймовірно і деструкцію ворога.

Читайте также: Россия начала подготовку к мировой войне: Украина в числе главных врагов

Ми не маємо рожевих окулярів і розуміємо: щойно влада України припинить антиросійську кампанію на міжнародній арені, щойно почне просто замовчувати питання – РФ цілком може повернути бодай частку своїх позицій. Бо основні гравці вже відхопили достатньо цікавих і перспективних шматків в економічній сфері. Власне тому наслідки президентських виборів досі є питанням національної безпеки, а не просто політики чи економічного розвитку країни. Якщо президентом завтра оберуть того, хто "за дружбу і союз з Росією", ми втратимо назавжди не тільки вже окуповані території і будь-які перспективи отримати репарації за знищене і вкрадене РФ, – ми втратимо всю територію і державність як таку.

А міжнародна спільнота сильно співчуватиме, але й пальцем не поворушить, хоча, як і Олланд в 2015-му, все чудово розумітиме. Бо війна з РФ – це передусім наша проблема і робота української влади. Якщо наступна влада не вважатиме це проблемою – то і цілий світ не вважатиме.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram