Українці знову зробили це. Майданом 2014 року вони показали, що не терпітимуть корумпованої, авторитарної влади Віктора Януковича. Тепер дали скуштувати смак поразки Петрові Порошенку, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Найголовніше послання президентських перегонів в Україні: не екстраординарна перемога аутсайдера (телевізійного коміка Володимира Зеленського), а поразка чинного президента. Україна належить до тих рідкісних і гідних поваги куточків світу, де навіть найвпливовіша (й найбагатша) людина не може уникнути критики й мусить зважати на невдоволення народу.

Вибори – механізм примітивний. Вкладаєш складну суміш емоцій та інтересів, натомість на виході отримуєш прості відповіді. Більше голосів за одну сторону, менше за другу. Може, колись вигадають кращий механізм. Утім, одну важливу перевагу вибори мають: завдяки їм політики бояться виборців. Це не гарантує ефективної влади, але вберігає від самовдоволених лідерів – поганої влади.

Читайте також: Об'єктивна реальність нормандського формату

Слід віддати Порошенкові належне: він і близько не був таким поганим, як його попередник. Йому вдалося порушити українське питання у світі. За його президентства було проведено кілька важливих реформ. Він прийшов до влади в час, коли краї­на зазнала поразки й потерпала від розчленування. На чолі з Порошенком вона пережила три кризи: конституційну, фінансову та військову. Можливо, історія буде до нього добрішою, ніж сьогодення.

Проте виборці прагнули змін. Було забагато розмов про боротьбу з корупцією і мало прогресу, та й досягався він дуже повільно. Порошенко занадто жорстко (дехто сказав би, цинічно) висловлювався про мову, ідентичність, історію та культуру. Прихильники чинного президента мали підстави критикувати Зеленського як несерйозного, але дарма обмовляли, називаючи кремлівським шпигуном. Українці патріоти, але не терплять, коли патріотизм експлуатується з політичних міркувань.

Для Путіна це все погані новини. Розбилася його мрія про цивілізаційну й духовну гегемонію над уявним російськомовним православним світом. Зазнав краху й пропагандистський наратив. Україна, яку нібито захопили "нацисти", виявилася єдиною країною у світі (не беручи до уваги Ізраїль), де і президент, і прем’єр – євреї. Виборці не сприйняли ідеї, що країною керує страшний путчистський режим маріо­неток, поставлених і керованих іноземцями. У країні, де фальсифікації колись були звичною справою, цього разу вибори виявилися вільними й чесними. Також стало очевидно, що про гострий етнічний або мовний розкол не йдеться. Україна двомовна країна, й виборці демонстративно протестують проти спроб змінити це в будь-якому напрямку.

Читайте також: Тиха анексія: Путін не жартуватиме

Одне слово, Україна – вільна держава, тоді як мантри кремлівської машини брехні видаються дедалі абсурднішими. Росіяни, мабуть, мріють про день, коли й собі матимуть свободу здихатися правителів разом із когортою бандитів і поплічників.

Результати виборів – добрі новини для друзів України на Заході. Це свідчення того, що "демократична рецесія" не є аж такою глибокою і страшною, як здається. Виявилося, що мали рацію ті, хто підтримував Україну в попередні роки й закликав можновладців і громадськість ігнорувати кремлівські лякачки. Головною перешкодою для зовнішньої допомоги Україні лишалася корупція. Якщо Зеленський досягне відчутних успіхів на цьому фронті, слід очікувати величезних економічних, політичних і військових здобутків.

Усе це не означає, що не треба ставитися до нового президента прискіпливо з огляду на його недосвідченість, легковажність, підозрілих друзів і безладний підхід до політики. Йому знадобиться команда, здатна організувати нагальні реформи, попри застій у внутрішній політиці. Зеленському потрібно завойовувати довіру серед фахівців із безпеки й оборони, а також розпочати інтенсивну міжнародну співпрацю. Росія створюватиме для нього військові та дипломатичні випробування, або й ті, й інші. Якщо він провалить їх, виборці використають своє право голосу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram