Заборгованість із виплатами зарплат з початку року зросла майже на 23 %, Пенсійний фонд систематично позичає у Держказначейства кошти для виплати пенсій, програма житлово-комунальних субсидій уже профінансована на 77,5 %, а опалювальний сезон навіть не розпочався. Вочевидь, у державних фінансах накопичилася низка проблем, наслідки яких найпершими відчують пересічні українці.

У липні українські пенсіонери забили на сполох – пенсійні виплати вперше за довгий час не надійшли вчасно. Навіть експертів ця новина здивувала, адже основні джерела надходжень до Пенсійного фонду – гроші від сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ) та кошти Держбюджету, що покривають дефіцит фонду. ЄСВ упродовж року сплачувався з перевиконанням планових показників, фінансування з Державного бюджету також надходило без зволікань і у стовідсотковому обсязі. То, чому ж ПФУ не вистачило коштів?

По-перше, видатки ПФУ упродовж року зросли, адже наприкінці лютого уряд прийняв рішення про збільшення пенсій військовослужбовцям, яке вимагає від фонду додаткового збільшення видатків майже на 700 млн грн щомісяця, або майже на 8,5 млрд на рік.

Читайте також: Чому Пенсійний фонд України потрібно ліквідувати "як клас"

По-друге, "дала збій" звична для фонду практика запозичень у Держказначейства. Коли ПФУ не вистачає коштів, а цього року дефіцит фонд відчував чи не щомісяця, він позичає їх на короткий термін у Держказначействі. Отже пенсії виплачуються вчасно, а коли надходять чергові ЄСВ або бюджетне фінансування – позики повертаються в казну. Утім, у липні Казначейство на чергове прохання ПФУ позичити кошти відповіло з кількаденною затримкою. Вочевидь, на момент першого звернення не мало "вільних" грошей, щоб допомогти фонду. Це стало першою ознакою того, що в системі державних фінансів назріває криза. І якщо врахувати, що значна частина державних фінансів – так звані соціальні видатки, то наслідки цієї кризи відчує кожен.

З початку цього року кількість осіб, що отримують субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, скоротилася майже на 55 %, до 2,6 млн сімей. На 28,8 % зменшився й середній розмір призначеної субсидії, склавши лише 104 грн. Уряд взявся скорочувати бюджетні витрати на допомогу сім’ям, які не можуть власними силами оплатити рахунки за комунальні послуги, що на тлі майбутнього підвищення тарифів на газ, виглядає доволі сумнівною політикою. Якщо за січень-липень минулого року сума призначених субсидій вже перевищувала 3 млрд грн, то у 2018-му за цей же період становила лише 734 млн грн.

Бажання уряду скоротити видатки на субсидії пов’язане з тим, що саме ця видаткова стаття зростає чи не найбільше. У Держбюджеті 2016 року на субсидії було передбачено 40 млрд грн, але коштів не вистачило, і вже бюджет 2017-го передбачав виділення 52 млрд грн допомоги, та й цієї суми виявилося замало. Бюджет поточного року передбачає виділення 71 млрд гривень, але опалювальний сезон ще не почався, а понад 70 % цієї суми вже витрачено. Паніка уряду зрозуміла, але економія також має бути розумною, і розпочинати її варто із обліку споживання, верифікації тих, хто отримує допомогу держави, та, врешті, зростання добробуту населення. Натомість, Міністерство соціальної політики вдалося до посилення вимог до претендентів на допомогу, зробивши ставку не стільки на адресність допомоги, скільки на її недоступність. Це матиме кілька наслідків, головний із яких – криза неплатежів.

На кінець липня 2018 року заборгованість населення зі сплати за постачання природного газу становила 16,7 млрд грн, за централізоване опалення та постачання гарячої води – 10,8 млрд грн, за утримання будинків і споруд, і прибудинкових територій – 4,0 млрд грн, за централізоване постачання холодної води та водовідведення – 2,8 млрд грн, за вивезення побутових відходів – 0,5 млрд грн, за постачання електричної енергії – 3,9 млрд грн. Загалом українці заборгували комунальникам 38,7 мільярдів гривень. Як порівняти з минулим роком, заборгованість зросла майже на 11 млрд грн. За таких обставин економія уряду на субсидіях лише заганятиме населення у борги. Тим паче, що дедалі більша кількість українців зіштовхується з проблемами невиплати заробітних плат.

Заборгованість із виплатами заробітної плати працівникам економічно активних підприємств на початок серпня перевищила 1,5 мільярди гривень, збільшившись із початку року на 22,9 %. Причому, понад 40 % цих боргів тягнуться ще з 2017-го та попередніх років, тобто частина працівників, фактично, не отримує зарплату хронічно. Найбільше заборгували – Донецька, Запорізька, Луганська та Сумська області. Утім, статистика свідчить про ще одну невтішну тенденцію: збільшується кількість областей, у яких борги з виплатами зарплат почали стрімко зростати саме цього року, зокрема: Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській, Хмельницькій. Традиційно, найбільші борги формує промисловість: добувна й переробна, машинобудування.

Читайте також: Гройсман спочатку анонсує, що на шахтах сидять "смотрящі", а потім виділяє їм 2,8 млрд грн – експерт

Звичайно, урядова політика, яка не сприяє залученню інвестицій у виробництво, та жорстка позиція НБУ, що гальмує розвиток кредитування економіки, не сприяють вирішенню цієї проблеми. Та остаточна відповідальність за заборгованість у промисловому секторі все ж лягає на плечі власників компаній, які не можуть адаптуватися до нинішніх умов роботи та починають економити на зарплатах працівників.

Та зростає зарплатний борг і в інших галузях – науці, освіті й охороні здоров’я, тобто в тих сферах, які фінансуються за рахунок Державного бюджету. Борг науковцям на початок серпня перевищив 100 мільйонів гривень, медичним працівникам – 23,5 млн, учителям – 10,5 млн грн. Ці борги не накопичувалися в попередні періоди, вони почали невпинно зростати саме з січня поточного року, що також красномовно свідчить про певні проблеми з виконанням Державного бюджету.

Дійсно, за січень-серпень цього року до загального фонду Держбюджету мало б, за планом, надійти 568,5 млрд грн, але фактично було зібрано лише 551,5 мільярдів. До спеціального фонду надійшло 55,8 млрд грн за планом у 57,9 млрд. Тобто на сьогодні, за даними Держказначейства, запланований бюджетний дефіцит зріс ще на 19 мільярдів гривень. І це – покращення, порівняно з серпнем, але досягли ми його надто дорогою ціною.

Невиконання бюджету поточного року не стало сюрпризом для фахівців. Річ у тім, що Держбюджет сформовано з урахуванням середньорічного курсу 29,3 грн / дол., але все перше півріччя гривня вперто зміцнювалася, додаючи проблем уряду. Дорожчання гривні призвело до скорочення так званих «імпортних» надходжень до бюджету – ПДВ із ввезених в Україну товарів і митних зборів. Ці дві статті вперто відставали від плану аж до того моменту, доки гривня не почала девальвувати – на кінець серпня лише за податковими та митними надходженнями фіксувався дефіцит у 75 млрд грн. Враховуючи, що цьогорічні доходи держбюджету мали б на 20 % випередити доходи 2017 року, це суттєво позначилося на державних фінансах, бо скорочувати видаткову частину ніхто не збирався. Та й голова у  Мінфіну була зайнята іншою проблемою – цьогоріч Україні треба повертати майже 228 млрд грн внутрішнього боргу та 97,6 млрд грн зовнішніх запозичень, які віддавати треба в доларах і євро.

Для залучення валюти Мінфін розпочав випуск не лише зовнішніх, а й внутрішніх валютних держоблігацій, фактично, скуповуючи вільну валюту на внутрішньому ринку та створюючи тиск на гривню. З одного боку це дозволило їм поповнити запаси й виконати зобов’язання перед кредиторами, з іншого – наблизило курс гривні до прогнозних показників, «підлатавши» дірки в податкових надходженнях. Та те, що добре для  Мінфіну, не завжди корисно для простого українця. Національний банк як може втримує гривню від різкого падіння, регулярно продаючи валюту на ринку, але продає НБУ менше, ніж купує Мінфін – девальвація триває, долар на внутрішньому ринку  дорожчає. Це обов’язково вплине на показник інфляції, оскільки більшість, навіть вироблених в Україні товарів, містять вагому імпортну складову. Відтак життя дорожчатиме разом із доларом. А українці й надалі біднішатимуть.

Середня номінальна заробітна плата, за даними Держстату, у липні становила 9 170 грн – у два з половиною рази перевищивши рівень мінімальної зарплати у 3 200 грн. Уряд із гордістю відзвітував, що порівнюючи з минулим роком середня зарплата українців зросла майже на чверть. Утім, номінальний рівень зарплати не враховує інфляцію та не дає об’єктивного уявлення про дохід громадян і купівельну спроможність зароблених ними грошей. Об’єктивним показником, який використовується для виміру добробуту населення, є рівень реальної заробітної плати, який, окрім номінальної виплати, додатково враховує податки, сплачені з доходу та зміни рівня цін на товари та послуги. Індекс реальної заробітної плати до відповідного періоду минулого року склав лише 14,7 %, і темпи його приросту минулорічні показники, на жаль, навіть не наздоженуть, не кажучи вже про випередження.

Номінальна заробітна плата, за даними Держстату, найбільше зросла у промисловості (+26,7 %), будівництві та нерухомості (26,3 % і 45,4 % відповідно), освіті (22 %) та охороні здоров’я (16,9 %). За винятком будівництва, у тих же секторах, де номінально зарплату підвищують, а реально – затримують.

Читайте також: Як досягти органічного зростання української економіки

Найбільшими темпами номінальні зарплати зростали у Луганській (+31,7 %), Львівській (+30,4 %), Тернопільській (+28 %) і Полтавській (+29,7 %) областях. Та й це ще не свідчить про зростання добробуту мешканців цих регіонів. Насправді, вищі темпи здебільшого свідчать про бажання роботодавців наздогнати сусідів, а не перемогти у змаганні за трудовий ресурс. Жодна з цих областей не є лідером за рівнем зарплат серед українських регіонів. Якщо у Дніпропетровській області працівники в середньому вже отримують 9 268 грн, а у Донецькій – 9 764, то на Тернопільщині – лише 7 262, а на Львівщині – 8 555 грн. Із столичними заробітками, де в середньому працівнику вже виплачують понад 13 800 грн, навіть порівнювати не хочеться.

Якщо гривня продовжить знецінюватися, навіть дуже стриманий прогноз НБУ, що інфляція до кінця цього року буде на рівні 8,9 %, можна вважати надто оптимістичним. Зрозуміло, що інфляція "з’їдатиме" зростання заробітних плат, роблячи українців біднішими, а не багатшими.

Але найголовніше, намагаючись втримати зростаючу інфляцію, НБУ й далі проводитиме жорстку монетарну політику, яка вже фактично зупинила кредитування бізнесу в країні через надто високі відсоткові ставки. Без доступу до кредитів, економіка продовжить стагнацію, наслідки якої підкидатимуть уряду нові й нові виклики. І будь-які проблеми бізнесу обов’язково позначатимуться на добробуті звичайних працівників.

А все через неправильно прогнозований курс і відмову уряду від визнання власних помилок й урізання видатків бюджету, що не виконується за доходами.

За тиждень уряд має представити проект Державного бюджету на 2019 рік. Сподіваємося, що помилки, допущенні під час формування бюджету цього року, будуть враховані та Мінфін не наступатиме на ті ж граблі двічі. Врешті, якщо майже кожна українська родина змушена детально планувати свої видатки, насамперед враховуючи дійсні, а не бажані заробітки, то й уряду варто реалістичніше дивитися в майбутнє.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram