У принципі без кредиту МВФ Україна обійтися може, але зараз – навряд чи, пише у своєму блозі на "Новому часі" політолог Володимир Фесенко. Більшість країн із більш здоровою економікою та з меншими фінансовими проблемами обходяться без кредитів МВФ. І ми повинні цього прагнути. Кредити, звичайно, потрібні для розвитку економіки, кредитний ресурс – це абсолютно нормально. Головне, не залазити в надмірні борги і не проїдати кредит. Нам потрібно позбавлятися наркотичної залежності від зовнішніх позик, яка в нас проявляється вже більше десяти років. Вона йде за синусоїдою – зі сплесками і спадами: схожі проблеми були в 1990-х – молода і слабка економіка, яка майже 10 років перебувала в структурній кризі після розпаду СРСР, із структурною перебудовою, впав військово-промисловий комплекс, та й ціни на газ були не такими вже й високими, але банально не було чим платити. Ми фактично розплачувалися орендою військової бази в Криму за той горезвісний газ. Тоді РФ і більшість пострадянських країн стали користуватися кредитами МВФ. Потім, щойно в нас почався підйом, – ми розплачувалися з боргами.

Приблизно перші п'ять років 2000-х ми радше розплачувалися, ніж брали. І от знову довелося взяти кредит МВФ вже під час економічної кризи 2008-2009 років: тоді ситуація сильно вдарила по Україні й довелося звертатися до МВФ як до швидкої допомоги. Головна боргова наркотична залежність пов'язана з поточними боргами приватним кредиторам: продаж державно-боргових зобов'язань.

Читайте також: Досить гратися. Навіщо Україні транш МВФ?

По правді кажучи, зараз кредити МВФ та інші позики нам потрібні, щоб розплачуватися по боргах. Тобто, це перекредитування. Ми беремо нові борги, щоб розплачуватися за старими. На жаль, набрали занадто багато. Тому в перспективі потрібно думати про зниження боргової залежності. Я вітаю ініціативу Мінфіну й Кабміну України, які розробили довгостроковий план виплат за зовнішніми боргами: поступового зниження зовнішньої боргової залежності. Боргова проблема для нас на найближчі п'ять-сім років – це одна з головних економічних проблем.

І хоч я не економіст, навіть мені зрозуміло, що проблема настільки гостра та глибока, що боляче битиме по нашій економіці в майбутньому: пік виплат за зовнішніми боргами настає цього й наступного року, навіть трохи зачіпаючи 2020-й – тобто ось це триріччя буде важким. І моє політичне передчуття каже, що, мабуть, після оновлення влади нас очікують нові переговори про реструктуризацію зовнішніх боргів. Занадто це важкий тягар: як економічна, так і соціально-політична проблема.

Читайте також: Загроза кризи: попереду непрості роки?

Часто виділені гроші просто проїдалися. Тобто кошти йшли на виплату зарплат, пенсій, на їх підвищення або банально на покриття дефіциту бюджету. Я не беруся оцінювати: в якийсь час це було дійсно виправдано. Наприклад, у 2014-2015 роках, через війну, нестачу коштів на оборону і на соціальні потреби, – не було іншого виходу. Занадто важкими були як економічна, так і військово-політична ситуації в країні. А от у спокійніші часи можна було й без цього обходитися. Але, на жаль, дефіцит бюджету покривали саме за рахунок зовнішніх боргів і в рамках популістських ігор перед виборами.

Дуже яскравий приклад, коли гроші брали, виходячи з чисто політичних мотивів, і це було абсолютно невиправдано – коли 2013 року Янукович брав гроші в Путіна. Тоді він встиг взяти $3 млрд, але домовлялися вони на $15 млрд. Так от, ті $3 млрд "пішли", як вода в пісок: буквально за два місяці. Щодо цього боргу досі триває суд: восени очікується рішення лондонського суду. Тоді ці гроші хотіли пустити на соціальні потреби, щоб відвернути людей від Майдану, простимулювати. Але розрахунки не виправдалися.

Треба жити економно, за коштами, виходячи з можливостей економіки. Жити в борг завжди небезпечно. У нас є приклад Греції, Аргентини. І нам краще не повторювати цих прикладів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram