MENU

Аж ніяк не подарунок: Крим Україні передали з холодного розрахунку

1961 3

За радянської доби, коли мова заходила про статистику, говорили, що існує велика брехня та статистика. Дійсно, радянська статистика завжди була частиною комуністичної ідеології. Її пильно контролювали саме Політбюро й енкаведистсько-кадебістські опричники. Адже факти тотального нищення статистичних працівників, які подавали незручні для кремлівських вождів дані, досить поширене явище. Тому й існували у країні кілька форм статистичної звітності – одна для "широких народних мас" і закордону, а інша – не прифарбована, справжня – для Політбюро та КДБ

Про це спеціально для "Крим.Реалії" пише Петро Вольвач, повідомляє UAINFO.org.

Тож покладатися на доброчесність офіційних радянських статистичних даних про стан економіки у країні й будь-якій союзній республіці не доводиться. Більшу довіру викликають поточні дані про економічні негаразди, які без ідеологічної косметики потрапляли до місцевої преси. Їхнє вивчення переконливо доводить, що впродовж першого повоєнного десятиліття економіка Криму перебувала в досить занедбаному стані та просувалася до справжньої економічної й гуманітарної катастрофи.

Саме ці причини й змусили тодішнє кремлівське керівництво, насамперед голову Ради міністрів СРСР Георгія Маленкова й першого секретаря ЦК КПРС Микиту Хрущова ще наприкінці 1953 року вдатися до шулерського вчинку – нав’язати занедбаний РРФСР і сплюндрований війною Крим Україні, яка мала його відроджувати й рятувати від російського бездарного господарювання. Цю хитромудру акцію кремлівські ідеологи завуалювали під "братерську" благодійність "великого русского народа" перед святкуванням 300-ліття "Переяславської ради" і "добровольного воссоединения с Великой Россией".

Приховані від стороннього ока перемовини з керівництвом УРСР кремлівські керманичі розпочали невдовзі після вересневого пленуму ЦК КПРС 1953-го, присвяченого сільському господарству – одній із найзанедбаніших галузей економіки Радянського Союзу. Саме на цьому пленумі ЦК і визріла ідея нав’язати Кримську область РРФСР Україні.

Зазначену версію підтверджує головний редактор провідної союзної газети "Известия", зять Микити Хрущова Олексій Аджубей. Він супроводжував першого секретаря ЦК КПРС у його втаємниченій інспекторській поїздці до степового Криму пізньою осінню 1953 року. Відшукати якусь інформацію про цю подію в тогочасній кримській пресі нам не вдалося. Безумовно, до цієї короткотермінової експедиції степовим Кримом Хрущова спонукав катастрофічний стан сільського господарства на півострові й неспроможність кримського партійного керівництва відновити економіку на півострові, в Ялті. Після вельми складного для нього вересневого пленуму ЦК КПРС Хрущов вирішив особисто ознайомитись із життям переселенців у степовому Криму.

Вони засипали центральні органи й газети лавиною скарг. Аджубеєві спогади дозволяють зрозуміти мотивацію досить несподіваного рішення кремлівського керівництва про передачу Кримської області Україні. Вони настільки цінні, що їх потрібно частіше нагадувати тим, хто вперто й бездоказово не втомлюється стверджувати те, що Хрущов, як партійний функціонер, що тривалий час працював в Україні, через свою прихильність до неї "подарував" 1954 року Крим українцям. Це примітивна провокативна нісенітниця, і московська фальсифікація не витримує жодної критики й не аргументована жодним документом.

Отже, Аджубей свідчить у своїх спогадах: "Тут, на плато, все ще дихало страшною війною. Вздовж доріг розбиті танки й артилерійські гармати і скрізь, до горизонту, сірі кам’яні обеліски, споруджені військовими будівельниками на пам'ять про своїх полеглих товаришів. І земля теж висохла й заросла жорсткою щетиною бур’янів. Пустували селища, татарські аули, їхні господарі, відіслані злою волею Сталіна в далекі холодні краї, втратили всяку надію на повернення…

Хрущов не поспішав до Сімферополя, хоча господарі наполегливо пропонували перепочити з дороги. Він звертав із тракту, на випаленій траві розстилали брезент, перекушували майже на ходу, ніби все ще йшла війна. Більше всього Микиту Сергійовича вразили й засмутили натовпи переселенців, котрі хтозна-яким чином прочули про його поїздку.

Мовчазна сіра маса людей перегороджувала дорогу й так само мовчки, не розступаючись, чекала, поки машини не зупиняться. Люди тяжко й довго не розпочинали розмови, даючи Хрущову змогк розпочати першим. Потім із натовпу лунало одне запитання, друге, третє. Про їжу, житло, допомогу.

Переселенці переважно приїхали з Росії, із Волги, із північних російських областей" (Аджубей А. Как Хрущёв Крым Украине отдал//Новое время. – 1992. – № 6. – С. 21).

Читайте також: Міф про "подарований" Крим: Хрущов тут ні до чого

"Це я зараз пишу "приїхали", – продовжує Аджубей, – а вони кричали "нас пригнали" – звичний стогін людей, котрі втрачали надію в житті. Із натовпу лунали й узагалі істеричні вигуки: «Картопля тут не росте, капуста в’яне". Або раптом зовсім сумне: "Клопи заїли". "Чого ж їхали?" – запитував Хрущов, – і натовп видихав: "Обдурили" (там само. – с. 21).

Після цієї досить неприємної поїздки степовим Кримом перший секретар ЦК КПРС Хрущов і голова Ради міністрів СРСР Маленков, який також відпочивав у Криму, начебто полетіли до Києва. Розповідають, що вони буквально на колінах благали тодішнього першого секретаря ЦК КПУ Олексія Кириченка та голову Ради міністрів УРСР Никифора Кальченка рятувати Кримську область від неминучої економічної та гуманітарної катастрофи.

Безумовно, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР ухвалювалося, а не приймалося одноосібно, було колективною думкою всього вищого політичного й державного керівництва тодішнього СРСР. Воно визріло невдовзі після повернення з України перших осіб партії та держави до Москви.

Вже наприкінці 1953 року розпочалася активна підготовча робота. Про це свідчить довідка про стан сільського господарства у Кримській області, підготовлена для першого секретаря ЦК КПУ Кириченка від 4 січня 1954 року. Вона мала ознайомити партійного керівника республіки зі станом сільського господарства Кримської області напередодні передачі її Україні. Зазначимо, що довідка укладена досить фахово, і нам видається, що наведені в ній статистичні дані про стан сільського господарства у Кримській області напередодні передачі її Україні викликають довіру.

Цінним є те, що для порівняння показників із довоєнним періодом у ній наводяться дані за 1940 рік. Тож є можливість простежити динаміку статистичних показників за весь післявоєнний період.

Отже, станом на кінець 1953-го площа земельних угідь Кримської області складала 2562,1 тисячі гектарів, із них в обробітку перебувало 1270,6 тисячі гектарів. Порівняно з 1940 роком площа посівів 1950-го у Криму скоротилася майже на 135 тисяч гектарів, а 1953 року – на 35 тисяч. На 1954-й запланована посівна площа в області зменшувалась порівняно з 1940 роком на 80 тисяч гектарів. Скоротилися не лише посівні площі зернових культур, але й катастрофічно впала їхня врожайність. Якщо 1913 року врожайність зернових на кримській землі складала 11,2 центнера з гектара, 1940-го – 10,7, то 1950 року з кожного гектара посівів одержали лише 3,9 центнера.

Досить показово, що найпровальніший для кримської влади рік – 1950-й – укладачі довідки вилучили. А саме він і віддзеркалює рівень деградації сільськогосподарської галузі у Кримській області й переконливо доводить пряму залежність урожайності кримських ланів від погодних умов року. Адже подаровану Богом вищу врожайність зернових 1952 року (15,2 центнера з гектара) укладачі довідки подали як величезне досягнення партійного керівництва.

Досить невтішними були показники в області й із виробництвом головної продовольчої культури – озимої пшениці.

1940 року її у Криму вирощували на площі майже 370 тисяч гектарів. 1950-го площа озимої пшениці скоротилася майже вдвічі та складала 195 тисяч гектарів. Лише 1953 року її площі досягли довоєнного рівня, на цьому ж показнику передбачалося зупинитися й наступного 1954-го.

Урожайність озимої пшениці в області також була досить низькою та не досягала рівня 1913-го й 1940 років. Якщо 1913-го із кожного гектара озимої пшениці у Криму отримували 13,1 центнера, а 1940-го – 11,5 центнера, то 1950 року – лише 4,4 центнера. У сприятливому 1952-му врожайність озимої пшениці підвищилася до 15,3 центнера з гектара. 1954 року передбачали із кожного гектара озимої пшениці отримати 12,4 центнера, тобто майже на рівні 1913-го.

Урожайність овочевих культур зменшилася майже вдвічі (118,2 центнера з гектара 1940 року), 51 центнер із гектара – 1952-го та 55 центнерів із гектара 1953-го. Не відбулося також істотного розширення площі овочевих культур. Порівняно з 1940 роком площа під овочевими культурами скоротилася майже вдвічі (118 тисяч гектарів 1940-го та 51–55 тисяч гектарів 1952-го й 1953 років відповідно).

Населення Криму потерпало від гострої нестачі головної після озимої пшениці продовольчої культури – картоплі. Якщо 1940-го з кожного гектара картопляного поля отримували майже 70 центнерів, то 1950-го й 1953 років урожайність картоплі знизилася: 29–30 центнерів із гектара.

Справжня катастрофа склалася з вирощуванням коренеплодів (головним чином кормових буряків). Воно зменшилося порівняно з 1940 роком майже втричі та становило 42 центнера з гектара 1952-го й 47 центнерів із гектара 1953 року.

Вдвічі зменшилася й урожайність сіна. Отже, кормова база для тваринництва в повоєнні роки значно погіршилась.

Не відбулося за десять повоєнних років помітного прогресу й у розвитку садівництва та виноградарства – колись провідних галузях кримської економіки.

Читайте також: Росія ніяк не може впоратися з "освоєнням" Криму – вже втретє

Як засвідчує довідка, загальна площа садів у колгоспах і радгоспах Криму 1940 року складала 12,3 тисячі гектарів. 1952-го – 9,8 тисячі гектарів, а 1953 року – 10 тисяч гектарів. Не передбачалося закладки нових садів й 1954-го. Відновити колишню славу кримського садівництва за десять повоєнних років так і не вдалося. Якщо 1940-го з кожного гектара кримського саду одержували 55 центнерів, то 1951 року – лише 15,6, 1953-го – 48,5, а 1954 року передбачали отримати 29 центнерів. 1913 року лише з одного дерева кримських синапів знімали понад 20 центнерів високоякісних яблук.

Ще катастрофічніша ситуація в перше повоєнне десятиліття склалась у виноградарстві. За статистичними даними, навіть 1954 року площа промислових виноградників не досягла рівня 1940 року та скоротилася до 7069 гектарів. Це складало лише 79,2% довоєнного рівня. Систематично не виконували плани посадки нових виноградників, для цього вкрай не вистачало садівного матеріалу.

Урожайність промислових виноградників була дуже низькою й варіювала в межах 19,6–11,9 центнера з гектара й порівняно з 1939 роком складала 18,5 центнера з гектара 1951-го та 24,8% 1953 року.

Для виноробської галузі не вистачало сировини. Аби не зупинилося виробництво, виноматеріали завозили з України й Північного Кавказу. Місцева преса повідомляла, що у фірмових магазинах не можна було навіть за високими цінами придбати колись популярні марочні вина "Сонячна долина", "Кокур", "Кагор", "Ташли".

Кримське тваринництво з року в рік потерпало від дефіциту не лише концентрованих, а й грубих кормів. Із наданої українському керівництву січневої доповідної записки 1954 року дізнаємося, що грубими кормами кримські ферми були забезпечені лише на 81%, сіном – на 3%, а соковитими кормами – на 40%.

Особливо катастрофічною ситуація із забезпеченням тваринницьких ферм була у кримському передгір’ї. Господарства Алуштинського району грубими кормами були забезпечені лише на 10%, Балаклавського – на 48%, Куйбишевського – на 50%, Судацького – на 46%, Бахчисарайського – на 55%, Білогірського – на 60%.

Якщо 1940 року в середньому на одну корову припадало 20,2 центнера грубих кормів, то 1953 року цей показник знизився до 17,4 центнера, а 1953 року становив 19,8 центнера. Катастрофічно для худоби не вистачало сіна й силосу. Порівняно з довоєнним періодом забезпеченість тварин цими кормами зменшилась у 2–2,5 рази.

Майже в усіх районах для зимового утримання тварин бракувало відповідних приміщень. Велика рогата худоба приміщеннями була забезпечена на 92%, телята – на 82%, вівці – на 77%, свині – на 87%, птиця – на 82%.

Кримська область у перше післявоєнне десятиліття з року в рік не виконувала планів державних закупівель сільськогосподарської продукції. Навіть 1953-го область не досягла довоєнного обсягу закупівлі зерна (393 тисячі тонн проти 407 тисячі тонн – 1940 року). Майже в півтора-два рази скоротилися державні закупівлі овочів і картоплі. Різко впали показники заготівлі фруктів, винограду й тютюну.

За рахунок поголів’я на присадибних господарствах переселенців відбулося збільшення державних закупівель м’яса, молока, зросло виробництво яєць. Але для повноцінного забезпечення кримського населення основними продуктами харчування власної продукції не вистачало. Тому переважну частину продуктів харчування для міського населення доводилося завозити на півострів зі України.

Про стан промислового виробництва, будівельної галузі й соціально-гуманітарної сфери напередодні передачі Кримської області Україні – тема окремої розмови.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Петро ВОЛЬВАЧ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини