Фейсбук побудований як маленьке селище. Напівсело, напівфортеця. Ти виходиш на його майдан і бачиш тільки знайомі обличчя. Всі тобі усміхаються, шлють тобі поцілуночки та вподобання. Питання тільки в кількості – але ж поцілуночки будуть завжди. Це так приємно.

Звісно, інколи нападають половці й печеніги. Вони тебе обстрілюють у коментах, іноді навіть масово. Інколи вони навіть повзуть по фортечних мурах і ламають браму. Але ти завжди можеш сховатися. І відстрілюватися з певністю, що тебе не зачепить ворожа стріла. Навколо завжди буде більше друзів, які тебе втішать, які тебе захистять. Тобі завжди поставлять більше лайків, ніж якомусь там печеніго-половцеві.

Читайте також: Нова епоха: замість одного – кілька Великих братів

Але соцмережі майутнього, можливо, будуть побудовані по-іншому. Реалістичніше щодо нашого індустріального пейзажу. За моделлю великого міста чи навіть аеропорту. Ти виходиш щоранку на майдан (у мережу) – й бачиш щоразу інші обличчя. І ніхто тебе не знає. І всі ковзають поглядом повз тебе, немов тебе не існує. Ти викликаєш у людей в ліпшому разі байдужість, у гіршому – ворожість. Кожна твоя дія викликає бажання наваляти тобі прямо в твій миршавий IP.

І тоді сенс мережі буде інший. Не набрати собі побільше "френдів" і поцілунків/уподобань. А шукати в цьому морі байдужості хоча б один рідний юзерпик. Хоча би одну споріднену аватарку. Хоча би один душевний таймлайн. Із яким ти можеш поєднатися навіки, з яким можеш стерти останні сліди світової байдужості, з яким можеш згенерувати трійко нових маленьких користувачів.

Читайте також: Мій фейсбук – моя фортеця. Чи все ж маленьке ґетто?

Оце й буде – соцмережа "life 2.0". Справжня.

Життя – воно навіть і в соцмережі життя.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram