Результати переговорів із Путіним, де турецький і російський президенти прийшли до рішення створити демілітаризовану зону в провінції Ідліб, – це однозначний успіх Ердогана, пише у своєму блозі на "Новому часі" директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. Президент Туреччини продемонстрував готовність жорстко відстоювати свою позицію. І, власне, дав усім іншим знати, що спроба захопити Ідліб не буде прогулянкою.

Ердогана цілком можна зрозуміти: наступ на Ідліб обернувся би для нього дуже серйозними економічними та політичними наслідками. Крім того, в разі бомбардувань хвиля біженців була б неминучою. Так чи інакше ці люди потрапили б на територію Туреччини чи в ті сирійські райони, які вона контролює. Існувала також і пряма загроза того, що турецьких військових втягнули би безпосередньо в сам конфлікт. Представник Вільної сирійської армії, афілійованої із турецькою, заявляв, що в разі наступу на Ідліб вони візьмуть участь в бойових діях. За певних обставин це могло б обернутись конфліктом Туреччини з Росією.

Читайте також: Росія загрожує всім, тож і шлях до безпеки – спільний

Тож завдяки досить жорсткій позиції Ердогана та солідарності з боку США загрозу наступу на Ідліб вдалося зрештою відтермінувати. Або й зовсім зняти.

Дивний ексцес виник зі збиттям російського літака. Його збили фактично за рахунок Росії, але звинувачують у цьому Ізраїль. Видається нелогічним, та я розумію, звідки беруть аргументи. Так сталося, що російський літак вивели на ПВО, й це має дивний вигляд, свідчить про непрофесіоналізм. І ще раз нагадує про роль випадку в історії: у ході війни не можна контролювати цілкмо усе. А тим паче, коли в ній беруть участь чимало акторів, які переслідують свої інтереси. Той же Ізраїль чітко та зрозуміло заявляв, що Іран становить для їхньої країни безпосередню загрозу, а тому ізраїльські військові будуть завдавати удари по сирійських чи іранських позиціях тоді, коли їм буде вигідно. Тож не дивно, що рано чи пізно під удар міг потрапити російський літак.

Як ці події вплинуть на диспозицію сил у Сирійській війні? Ключова проблема лежить у трикутнику відносин Іран-Асад-Росія. Іранці відчувають себе незадоволеними, якщо не роздратованими: вони несуть головний тягар війни, а вершки знімає Росія. Завдяки Туреччині країна посилила позиції в провінції Ідліб, а угодою з Ердоганом закріпила свої переваги. Таким чином, тепер Росія більше впливає на Асада, або принаймні ставить його в іще більшу залежність від себе. Для іранців посилення Росії невигідне. Невідомо, як вони діятимуть, але те, що вони незадоволені – це факт.

Читайте також: Ганьба, різноманітні приниження й багатомільярдні витрати – от і всі результати війни Росії в Сирії

Війна не йде до завершення. Якби Асад взяв Ідліб, чого і прагнув разом з іранцями, тоді ключовий актор, який представляє альтернативну позицію в Сирії – повстанці – зійшов би з політичної арени. Залишилися б лише зовнішні гравці, й тоді, з точки зору росіян, можна було б розпочинати більш-менш інтенсивний переговорний процес про умови об’єднання Сирії. Це могло б затягнутись, але однаково означало би перехід на іншу фазу конфлікту: активні бойові дії завершені, один ключовий гравець програв, а Асад виграв. І тоді майбутнє Сирії залежало б більшою мірою від позиції Асада, Росії та Ірану.

Та сьогоднішні реалії інші – ситуація залишається невизначеною. Говорити за таких обставин про єдність Сирії та мирне врегулювання найближчим часом не має сенсу. Можна напевне сказати: конфлікт заморожується, але й шанси Асада об’єднати під своєю владою Сирію зменшуються.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram