Очевидно, що суспільство негативно сприймає образ мажора – розбеженого і випещеного розкошами чада, яке вчиться за кордоном, майже не вживає рідної мови, має дуже розмиту національну ідентичність і головне – не мають майже жодної прив'язки до українського соціуму, реалій країни, окрім історії та особливостей країни вони не розуміють чим насправді є ця країна та нація.

Безумовно, такий спосіб виховання завжди робитиме мажорів інородним тілом всередині української нації і так чи інакше в населення буде несприйняття їх як зараз, так і через десятиліття. 

Читайте також: Колись і в Україні будуть Українці

Імовірно, це закладено архетипним образом юного княжича чи сина боярина, який з малих літ – переважно з 6-7 років починав навчатися не лише книжним наукам, а й військовій справі і долучався до вирішення складних адміністративних завдань з юних літ. Ця традиція була поширена не лише на українських теренах, а й у всіх індоєвропейських народів. При цьому хлопчиків традиційно віддавали у виученики родичам або побратимам для проживання у їх родинах, щоб діти вчилися дисципліни і порядку, зростаючи серед нерідних людей. 

Так, князь Святослав Ігорович за різними даними починав битву з древлянами у 9-12-річному віці (через складність датування певних джерал важко назвати точну дату його народження). Володимир Мономах у 13 років з дружиною долав до тисячі кілометрів по диких лісових хащах, виконуючи батькові доручення у Заліссі.

При цьому князь, на відміну від сьогоднішніх пестунчиків-мажорів, власноруч ходив полювати лосів, диких вепрів, рисей та ведмедів і не раз був поранений ними, думаючи, що помре (хто розуміє на скільки ці тварини небезпечні під час полювання – осягне чим відрізнялося те полювання від сучасного відстрілу бідної дичини).

На Заході також чимало подібних прикладів, але назвемо найближчі – поширені серед скандинавів: Ерік Кривава Сокира у 12 років вперше вирушив у військовий похід, очоливши його; Харальд Прекрасноволосий у 10 років успадковує батьківський стіл і мститься ворогам свого клану; зведений брат Еріка – Гакон Добрий у 15 років зібрав велетенське військо, і вигнав брата з країни; Олав Трюггвасон у 9 років убив кривдника, а у 12 років вперше бере участь у битві у Шведських шхерах та поблизу Естонії, де отримує блискучі перемоги; Зовсім юний Магнус Олавсон Добрий (віком до 10 років) стає конунгом Норвегії та Данії. 

Читайте також: Казати, що ми з московитами славянє, і вони – нащадки Русі, не маячня?

Цей список можна продовжуватти до безкінечності. Але він лише взайве покаже, що народна любов до дітей правителів криється саме у тому, що їх діти не бояться брати участь у військових кампаніях, де є небезпека бути убитими.

Це ми можемо чудово спостерігати у британській, данській, нідерланській королівських родинах. І порівняйте як негативно сприймали у нашому суспільстві кримінальний розгул синів Януковича, або невдалі спроби "відслужити" дітей чиновників вищого політикуму на час виборів 2014 року. Очевидно, що це буде довготривалим докором усім їм. 

Можливо, наші чиновники та економічна еліта колись до цього доростуть. Але поки що вони живуть за іншими традиціями і звичаями.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram