Катрін щодня приходить до Люксембурзького саду. У сонячні дні вона залишається тут годинами із книжками та сендвічем, пише для "Тижня" Алла Лазарева

Коли дощить, жінка примушує себе бодай пройтися під парасолькою знайомими до дрібниць алеями, від центрального входу до невеликої брами, що виводить на вулицю Тюренн. "Ритуал змушує триматися у формі", – пояснює насамперед собі, але якщо хтось цікавиться, то й людям.

Катрін 85, але здогадатися про це непросто. Струнка, елегантна, вправна в рухах – напевне, танцівниці не бувають колишніми. За спиною – сповнене подій життя, три шлюби, два розлучення, троє дітей... І всі троє живуть за межами Франції.

Дочка навідується з Канади раз на рік, старший син служить у французькому миротворчому контингенті в Чаді, молодший живе в Амстердамі, він приїздить до мами найчастіше, але все одно раз на два місяці на кілька днів. "Старість ніколи не буває щасливою, – сумно усміхається жінка. – Вона може бути спокійною, ситою, доглянутою, але це завжди передчуття межі, що не дає спокою".

Читайте також: Такі різні пенсіонери, між якими так мало спільного

Катрін мешкає в невеликій однокімнатній квартирі біля метро. Від самотності рятується книжками, фільмами, улюбленим Люксембурзьким садом, а також грою в бридж із кількома давніми приятельками. "Ніколи не думала, що полюблю азартні ігри, – зізнається жінка. – Раз на тиждень організовуємо собі політклуб, дегустаційні сесії та ігрову залу в одному флаконі".

Є де жити, є за що, трохи бракує спілкування, але загалом не ізольована, здоров’я більш-менш... З огляду на українські реалії, такою, мабуть, і має бути щаслива старість. Але більшість французьких пенсіонерів, із тих, хто не має кричущих матеріальних проблем, усе ж таки з цим узагальненням не погодяться. "Франція – це сильна соціальна держава, – ділиться міркуваннями Мішель, колишній викладач коледжу. – Занадто дбаючи про своїх громадян, наче надміру клопітлива мама, вона не навчає їх відповідальності перед суспільством за всю ту підтримку, що надавалася впродовж життя. Патерналізм загалом не вчить взаємності. Часто, виходячи на пенсію, люди почуваються, неначе розгублені першокласники. Не кожен уміє стати потрібним, а життя – це ж не тільки мати що їсти та де спати...".

Рецепт щасливої старості, на думку Мішеля, – це інтегрованість до суспільно корисної діяльності, робота в асоціаціях, можливість віддавати, піклуватися, забезпечувати тяглість того, що ми хотіли б, аби тривало, коли нас не стане. Сам він щосуботи ходить до інтернату для особливих дітей. "Там багато таких, про кого батьки воліють не згадувати. Ці діти, попри дуже серйозні проблеми зі здоров’ям, мають мрії, захоплення, а ще вони дуже бояться майбутнього: того дня, коли вийдуть за стіни спеціалізованого медичного закладу". Мішелеві 79. "Це середня тривалість життя чоловіків у Франції, – безжурно уточнює. – Коли мене не стане фізично, я житиму в пам’яті моїх юних друзів".

Читайте також: Просто моя бабуся любить життя

Для літніх людей, особливо у великих містах, є чимало можливостей дістати допомогу з доглядом помешкання, візитами медсестри та харчуванням. Мерії мають спеціальні служби, де опікуються третім віком. І попри все, за правління президента Ширака, коли в липні-серпні 2003-го стояла рекордна спека, часто від 40 °C і вище, самотньо померли в себе вдома майже 15 тисяч літніх людей. Це сталося 15 років тому, але країна досі не отямилася від шоку. Більшість тих, хто віддав Богові душу від спеки, – люди від 75 років.

"Французи розучилися звичайної сусідської солідарності, – вважає Ніколя, лікар-терапевт із Паризького регіону. – Вони добре вміють заповнювати різні досьє, звертатися до розгалужених соціальних служб, але забули, що людяність починається з найпростіших жестів індивідуальної підтримки. У селах ситуація трохи краще, а от у містах багато хто зазвичай не знає, як звати найближчих сусідів, і не обтяжує себе піклуванням про ближнього".

Якщо узагальнено: щасливі французькі пенсіонери – це ті, хто вміє почуватися потрібним. У державному секторі трудове право практично не дозволяє залишатися на роботі навіть консультантом щойно людина досягає пенсійного віку. Приватні фірми гнучкіші. Проте затребуваність має не лише професійні параметри. "Із приємністю витрачаю зароблене за життя не тільки на себе – ось такий мій рецепт гармонії", – каже Базіль, активіст протестантської громади Шартра. Свого часу парафіяни запрошували на відпочинок українських дітей із Чорнобиля. Нині вони допомагають дітям із Сирії. 83-річна Бріжитт заснувала курси старовинної кухні, 77-річна Маґдалена створила асоціацію, яка бореться із забрудненням довкілля пластиковими пакетами. "Багато хто не наважується звернутися до інших, – ділиться жінка досвідом. – Але ті, кому вдається подолати сором’язливість та егоцентризм, хто вміє зорганізувати довкола себе людей на добрі справи, можуть жити, не зациклюючись на проблемі віку. Це і є вихід".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram