Звичайно, в уявленні простого українського громадянина держава має перед ним максимум обов’язків і водночас мінімум прав. Очевидно, такий розподіл комфортний для кожного, але дуже розбалансований для самого суспільства, пише для "Тижня" Арсеній Сітніков

Баланс потрібен у питанні співвідношення прав та обов’язків держави як інституту перед громадянами. А вимагати якомога більше, при цьому не надавши повноважень, інструментів для реалізації, малоефективно. Надати абсолютне право державним органам втручатися в будь-які справи ризиковано. Особливо коли це стосується сфери особистого, того, що, на перший погляд, жодним чином не повинна контролювати держава. Останнім часом в українському суспільстві виникло кілька серйозних дискусій щодо необхідності чи неприпустимості втручання в особисті справи, навіть якщо вони стосуються здоров’я та безпеки людей. Але де ж проходить та лінія, за яку держава не має права заступати?

Читайте також: Налагоджена корупційна схема на п’ятому році війни

Візити до відділення міграційної служби, де оформлюють і внутрішні, і закордонні паспорти, в мене завжди асоціювалися з чергами та витраченим на нудне очікування днем. Але із запровадженням нових, біометричних стандартів ситуація змінилася. Ні, черги та витрачання часу залишилися (хоча профільний міністр запевняє в іншому, але, може, то мені так поталанило). А от нудним очікування точно перестало бути, тому що разом зі школярами, які вперше отримують паспорт (відтепер нову ID-картку), у черзі зазвичай сидять їхні батьки або бабусі з дідусями. А це часом дуже весело та цікаво: інопланетяни, масони, американці та ще безліч варіантів тих, кому насправді потрібні біометричні дані дітей, з’являлися в розмовах постійно. І від того важко стримувати сміх. А ще ж була версія про чип, який нібито вживлюють дитині під час видачі нового паспорта, що є ледве не міткою диявола.

Так для мене це й лишилося б кумедними історіями про людей, які бояться будь-яких нововведень і сучасних технологій. Але нещодавно суд постановив дозволити громадянам мати право відмовлятися від біометричного внутрішнього паспорта й отримувати документ старого зразка. З одного боку, справді, чому б людині не вирішувати самій, який документ отримувати, тим паче якщо передача своїх біометричних даних якимось чином суперечить її уявленню про світ чи релігію. Але тут уже справи особисті перетинаються із суспільною безпекою: створення біометричної бази даних, нові пластикові паспорти є не лише красивою картинкою європейських реформ, а й важливим безпековим кроком. І навряд чи історії про чип від темних сил або навіть ґрунтовніші релігійні переконання можуть ставити під загрозу суспільство. Бо якщо ці заходи будуть вибірковими та необов’язковими, то сенсу в них майже немає. І в той час як європейські країни, зіштовхуючись із таким вибором, уже інколи законодавчо забороняють носити мусульманський одяг, який ховає обличчя людини (що є значно більшим посяганням на особистісний та релігійний простір), ми сперечаємося про відбитки пальців та чипи в паспортах.

Читайте також: Революція господарів: не обмежуватися лише власним обійстям

Складнішою, але не менш небезпечною є тема вакцинації. За роки дуже лояльного ставлення держави колективний імунітет українців упав до критичного рівня, що точно не відповідає статусу європейської країни. Але через недбале ставлення, кілька трагічних випадків і низьку обізнаність населення будь-які дії, спрямовані на обстоювання обов’язковості щеплень, нині наражаються на чималий опір. Насамперед із боку батьків. Нібито особиста справа – здоров’я своє та своїх дітей. Але ж недбале ставлення до цього ставить під загрозу все суспільство. І знову держава заходить у сферу особистого, маючи на меті безпеку, але при цьому інколи не зважаючи на позицію деяких громадян.

І що робити? По-перше, масштабна інформаційна кампанія з боку держави. І не тільки з конкретних проблемних питань, таких як вакцинація, біометричні паспорти чи пристебнуті ремені безпеки в автомобілі, а постійно роз’яснювати державницькі системні рішення та важливість їх виконання всіма. Психологія прийняття рішень має бути зрозуміла кожному, аби якомога більша кількість людей могла бачити не тільки з позиції "чому це важливо для мене", а "чому це важливо для суспільства, частиною якого я є". І тоді є шанс на баланс: держава не переходитиме критичних меж особистого простору, а громадяни чекатимуть покращень без того, щоб висловлювати недовіру рішенням, які важливі для країни.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram