Усе написане тут – злісний, маніпулятивний, повний низькопоклонства перед закордоном текст космополіта, який перебрався до Канадчини і звідти зухвало повчає, як треба жити, співвітчизників, які залишилися наодинці зі своїми проблемами вдома. Якщо ви не боїтеся, що у процесі читання у вас виникне подібне враження, або якщо подібні закиди ви не вважаєте за перепону, сміливо читайте далі.

Уявіть, що перед канадцем або американцем лежать два шкільні атестата: один – український, інший – туркменський. Як ви думаєте, який із них справить на жителя Північної Америки більше враження?

Правильна відповідь – туркменський. Абсолютно незалежно від того, які в ньому стоять оцінки і предмети (включаючи епічну книжку мудрості «Рухнама»). Джон Сміт або Роберт Полсон не знають, що таке «Рухнама», але вони зможуть прочитати і назву предмета, і отриману за нього оцінку «відмінно». Тому що всі записи в туркменському шкільному атестаті продубльовані англійською.

Український атестат – навпаки. На перший погляд він для них узагалі нічого не означає – якась нісенітниця. Щоб почав щось означати, він потребує перекладу. Причому якщо переклад піде за кордон (наприклад, для вступу до університету), знадобиться засвідчення нотаріуса, потім апостиль у МЗС (підтвердити повноваження нотаріуса). Потім той апостиль іще доведеться перекладати вже за кордоном.

Кожна із цих ланок у ланцюжку перекладів-засвідчень, у принципі, вимагає не так уже й багато зусиль і грошей. Проте вони забирають дорогоцінний час. Тому жителі не тільки колишніх британських колоній – на кшталт сумнозвісного Зімбабве або хронічно перенаселених Пакистану і Бангладеш, – але навіть просто жителі країн, де не полінувалися потурбуватися подібними дрібницями, отримують суттєву перевагу в часі, коли подають документи на вступ до вишу за межами своєї країни.

Читайте також: "Чому я?" Скарги на брак української мови й несправжні націоналісти

Я не випадково почав із Туркменістану. Рівень життя там, попри всі газові багатства цієї держави, істотно нижчий, ніж в Україні. Однак там не полінувалися і зробили просту річ, реалізація якої обійшлася просто в копійки для держбюджету. Хіба ж це багато сил – скласти шаблон англійською і розіслати циркуляр щодо його заповнення? Чиновнику в конкретній школі навіть не треба добре знати англійську – досить просто правильно переписати назви предметів за зразком, а прізвище та ім'я учня записати теж за стандартом, як потім вони будуть написані в закордонному паспорті.

Ще один приклад. Є кілька веб-магазинів, де студенти з різних країн світу (в тому числі й України) можуть замовити зі знижкою просунутий ліцензійний софт (наприклад, статистичний або для хмарного програмування). Найпростіше, звичайно, студенту зареєструвати свій акаунт, якщо в нього (неї) є електронна адреса, видана вишом – практика, звичайна за кордоном (включаючи вже згадані Зімбабве, Пакистан, Бангладеш і Туркменістан). Проте українські навчальні заклади, як відомо, легкого життя не шукають – ще незрозуміло, коли подібні електронні адреси стануть загальною практикою. На цей випадок веб-магазини передбачили інший спосіб реєстрації – з відправкою скану студентського документа (відразу попереджаю любителів фотошопу, що «заліпухи» виявляють підручними засобами ще легше, ніж пригоди солсберійських любителів шпиля).

Ну, ви здогадалися, в чому проблема – українські студентські посвідчення написані українською мовою й англійською НЕ продубльовані. Це не означає, що вони погані «взагалі» – формат у них дуже навіть прогресивний, наприклад, у всіх зазначено термін дії (через відсутність такої дати реєстратори відхиляють багато студентських посвідчень з англомовних країн). Однак усе це – однією лише мовою, українською, тобто такою, яку за межами України не розуміють. Без дублювання. Ще гірше те, що не тільки мова, а й шрифт (кирилиця) незрозумілий. Принаймні, в польських або чеських документах, написаних латинкою, північноамериканець «на тому кінці дроту» легко впізнає ім'я власника, слово «студент» і назву навчального закладу, абсолютно не знаючи при цьому мови.

І так само не лише зі шкільними атестатами або посвідченнями студента, а й у багатьох інших дрібницях.

Продублювати текст англійською можна (було б) багато у яких формулярах і стандартних документах – свідоцтвах про народження та шлюб, залізничних квитках, ба навіть в оголошеннях на крамницях (відчинено – зачинено).

Питання: навіщо? Відповідь: щоб було легше і зрозуміліше для тих, хто України ще не знає. Люди зазвичай не довіряють незрозумілому – це природно. Люди не їдуть тратити гроші туди, де їм важко орієнтуватися. Це не «українофобія», це здоровий глузд. Є багато країн, бідніших за Україну, але при цьому таких, де іноземцю не доводиться замислюватися над кожним кроком і кожним папірцем. У Кенії та Нігерії, Бангладеш і Танзанії англійську теж не так добре знають, і далеко не більшість населення, але там, де вона потрібна хоча б на рівні мінімуму, вона завжди є. Там, де не вистачає знавців мови, є хоча б написи.

Також вважаю за недоречні закиди на кшталт «А чому саме ми маємо запроваджувати в себе дублювання англійською, чому світ не хоче вивчати українську?». Не хоче, бо не хоче. Кожна мова, щоб стати престижною, має «розкручуватися» навіть не роками – століттями. Британці колись мали користуватися французькою як офіційною в себе вдома, потім кілька століть послуговувалися латиною в міжнародних справах і науці. Аналогічна історія була практично у кожній європейській країні.

Людина не може знати всього. Занадто багато знань – це радше біда. Це як комора, заставлена безліччю старих речей – ти точно знаєш, що в ній лежить потрібна тобі річ, але ось дістатися до неї – той іще квест. Знання, як самурайське мистецтво – виграє не той, хто краще володіє мечем, а той, хто швидше встигне той меч витягти з піхов і застосувати в потрібному місці й у потрібний час. І західна культура знань якраз спрямована на те, щоб людина не стільки завантажила в себе їх багато, скільки застосовувала свої знання влучно і швидко. Для цього існують численні шаблони, які спрощують життя.

Читайте також: Блогерка: Наші освіта та книговидання – сліпі набої

Я це до того, що для широкого застосування англійської мови в побуті зовсім не треба, щоб різко підвищився рівень її знання серед населення. Є безліч ситуацій, передусім в українському документообігу, де ввести англійську мову можна відносно легко і просто. Для цього не треба багато знавців англійської – потрібні шаблони.

Те, що недавно, в результаті титанічних дипломатичних зусиль, українцям відкрили безвізовий шлях у Європу – це величезне досягнення. Однак це тільки початок великого шляху. Мало побачити Європу і світ – у цьому світі потрібно активно ворушитися, пробивати собі дорогу ліктями, а також домовлятися і вміти подати себе. Один зі шляхів до цього – зробити так, щоб Україна й українці не виглядали занадто екзотичними для інших країн. Екзотика – це тягар. У людей зайнятих не так багато часу на ухвалення рішень. Україна має величезний потенціал, але іноземці цей потенціал не бачать, він зашифрований або захований так, що їм просто ліньки вишукувати. Простіше шукати в сусідніх Польщі, Румунії або Словаччині.

Тому я за те, щоб якомога більше українських документів і службових формулярів дублювали англійською. І не за окрему платню, а із самого початку.

Ну і так, до речі, за фахом я професійний перекладач. І не вважаю великою проблемою те, що в мене або моїх колег віднімуть хліб перекладу документів. Кожний перекладач знає, що переклад стандартних документів – найменш кваліфікована праця у сфері перекладів, із неї перекладацька кар’єра зазвичай починається (але якщо на цьому надовго затрималася – це вже погана ознака). Є багато інших, цікавіших речей, які можна було б перекласти як для українців, так і про Україну – для зовнішнього світу, якщо звільнити перекладачів від марнування часу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram