Колись давно я була на журналістському стажуванні у Швеції. Шведський журналіст не знав російської мови, він просто листав видання, яке я очолювала на той момент.

А потім запитав:

– А у тебе газета для чоловіків?

Я здивувалася. Звідки такі висновки? Ми проводили невеликі дослідження й анкетування, і знали, що наша аудиторія гармонійно ділилась і на жіночу, і на чоловічу.

Швед пояснив:

– Таке складається враження, коли дивишся на ілюстрації в твоїй газеті. Тут здебільшого про чоловіків. Усі перші сторінки з фотографіями чоловіків, одягнених у ділові костюми. А останні сторінки ілюструють вже жінки. А на останніх сторінках, як правило, пишуть неважливі тексти – соціальні, розважальні…

Читайте також: Троє дітей та робота?

Я була вражена, якщо чесно. І тоді, з початку 2000-х років, почала звертати на це увагу. Зверніть увагу й ви. Зрозумієте, що нічого за майже 20 років не змінилося. Усе ділове й важливе – це чоловіки, а страждання і краса – жінки.

Відомо, що медіа досить серйозно впливає на формування уявлень, трендів, смислів у соціумі. Тому важливо, про що і як пишуть засоби масової інформації, що і яким чином висвітлюють і демонструють.

Так от, медіа пишуть про жінок і чоловіків по-різному. Навіть якщо вони займають рівноцінні посади. Журналісти, пишучи про чоловіка на керівній посаді, навряд чи повідомлять, що "цей блондин виявився ще й ефективним керівником". Навряд чи будуть вражатися тим, що "не зважаючи на трьох дітей, він ще й примудряється їхнє виховання поєднувати з відповідальною роботою!". Але гарним тоном вважається саме таким чином писати про жінок.

Якщо ви поставите собі за ціль і злегка погуглите інтернет-видання, то неодмінно побачите купу заголовків на новинних сайтах такого штибу: "ТОП-10 найкрасивіших депутаток Верховної Ради"; "Наймодніші жінки в міській раді"; "32-річна блондинка стала головою Харківської ОДА"; "24-річна заступниця глави МВС Дєєва визнана секс-символом"; "Гламурна керівниця департаменту прийшла на концерт"; "Троянському коню" Савченко давно пора заміж" і так далі.

Я бачила дуже мало текстів, де б у жінок запитали, як управляти країною, містом, банком. Зате я постійно читаю, як у жінок з’ясовують кулінарні рецепти, "секрети краси", поради щодо виховання дітей.

Ось дані гендерного моніторингу Інституту масової інформації дворічної давнини на основі матеріалів 10 національних інтернет-сайтів:

• у ролі експертів жінки виступають лише в 14 % матеріалів, а чоловіки – у 86. Жінки коментують, в основному, теми правозахисту, шоу-бізнесу, спорту, здоров’я, міжнародних новин та визволення полонених;

• героїнями текстів / новин жінки були в 27 %, а чоловіки – у 73;

• жінки, як правило, є героїнями / дійовими особами «жовтих новин», новин про міжнародну політику (іноземки), спорт, культуру, здоров’я, схуднення, особисте життя;

• лише 8 % від усіх новин, де згадуються жінки, були присвячені українським жінкам-політикиням;

• в українському сегменті інтернет-ЗМІ лише 23 % жінок пишуть блоги, тоді, як чоловіки – 77.

Жінки, як правило, представлені в медіа лише в трьох ролях:

Перша – це матір. Вона заклопотана одним – сім’єю і дітьми; вона берегиня; вона все вміє і витримує; вона готова на все, лиш би родині було добре.

Друга – це господиня. З усіма оцими кулінарними рецептами й порадами, як відіпрати забруднений жуйкою костюм.

Третя – це подарунок, жінка для натхнення. Вона має виглядати на всі 100, навіть якщо лежить на пологовому кріслі в операційній. Своєрідна прикраса для чоловіків, яка мотивує, спонукає, стимулює… І, головне, щоб у неї ніколи не боліла голова.

Як бачите, опцій небагато.

Водночас і в самих медіа жінки-журналістки не дуже допущені до висвітлення серйозних тем. Їхня прерогатива – соціалка, інтерв’ю, нариси, новини. Ну й телеведучі.

Журналісток дуже мало в аналітичній журналістиці, в економічній, у міжнародній. Там давно чоловіча вотчина. А журналісток-спортивних оглядачок взагалі одиниці.

У нас мало жінок керують великими медіа. Ними керують тотально чоловіки. Вони – директори. Жінки в них, у кращому випаду, головні редакторки. Але, в основному, журналістки, репортерки, керівниці відділів.

Там, де треба управляти – чоловіки. Там, де треба гарувати – жінки.

Британська щотижнева газета The Observer була заснована в 1791 році. А рівно через 100 років після старту її очолила жінка – головною редакторкою стала 33-річна Рейчел Бір. І попрацювала на посаді 10 років. Нечувано за тих часів. І саме Рейчел продемонструвала, що жінки можуть писати на серйозні теми й можуть обіймати серйозні посади.

"Жінка – кар’єристка" – це словосполучення часто звучить зневажливо та сприймається негативно. Кар’єра – це про вплив на процеси. Жінка, у якої є кар’єрні амбіції, має досить обмежений вибір. І на роботі, і вдома. Особливо, коли йдеться про чоловіків і партнерів.

В уяві українських мужчин часто обмежений набір опцій – яка кар’єра, якщо є діти?!

Українські жінки, маючи таланти, здібності й бажання, можуть робити кар’єру лише за двох умов – це коли чоловік чи партнер її повністю підтримує, або коли вона самотня.

Американці не так давно оприлюднили результати дослідження American Academy of Political and Social Science, які свідчать про те, що саме через чоловіків кожна третя жінка покинула свою роботу.

У нас жінки, які мають всі підстави, щоби робити кар’єру, перебувають якщо не в гіршому становищі.

Я знаю кілька випадків, коли жінки чекали на "свій час". І вони його дочекалися. Виросли діти, вирішені основні побутові питання, і жінки наважилися стати тими, ким вони і мріяли все життя. Але це, скоріше, винятки з правил.

До речі, близько 60 % жінок у тих же Сполучених Штатах ініціюють розлучення після 50 років саме для того, щоби спрямувати свої сили на роботу і, часто, на кар’єру.

Читайте також: Україна, гендер та Європа

… Тоді ж, у Швеції, я познайомилася з мером невеличкого містечка. Розмовляли, він розповідав про трьох дітей-школярів. Я не втрималась і запитала, ким працює його дружина й чи працює взагалі.

– А вона депутатка парламенту, весь тиждень знаходиться в Стокгольмі, – він усміхнувся у відповідь.

– А діти? Із ким діти? – я не могла стримати подиву.

Тепер вже здивувався мер:

– Як з ким? Зі мною! Я ж тут.

– Але ж це тяжко! – не вгамовувалась я, жаліючи мера невеликого містечка.

Він же, перебуваючи в іншій системі координат, закивав головою:

– Звісно, їй досить тяжко – вона ж політик. І у неї багато важливої роботи. Я це розумію, і ми з дітьми завжди готові допомагати й підтримувати нашу маму.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram