Минулого тижня в польському містечку Горлицях відбувся літературний фестиваль імені Зиґмунта Гаупта. Місто, що має заледве 30 тисяч мешканів, уже вчетверте приймало фестиваль рівня, якому позаздрили б і столиці. Польські письменники й інтелектуали першої ліги приїжджають до Горлиць на запрошення Анджея Стасюка й Моніки Шнайдерман, щоб поговорити про важливі речі. Завдяки цьому Горлиці – один із центрів Лемківщини – залишаються долученим у широкий культурний контекст.

Читайте також: Сага, за якою можна знімати пригодницький серіал про життя українських піонерів у Канаді

Мене на цьому фестивалі найбільше вразили три речі. По-перше, той факт, що фестиваль справді організовано місцевими силами. За гроші міської управи, бібліотеки, регіонального бюджету, завдяки підтримці місцевих підприємців, долучилися навіть маленькі ресторанчики та кав’ярні. Це приклад того, як успішно діє реформа децентралізації у Польщі – можна якісну подію організувати й без підтримки столиці чи міністерства культури. Ініціатива, що вийшла з локального середовища, закріпилася і поволі стає візитівкою Горлиць та й Лемківщини загалом.

По-друге, вразив мене рівень свободи на цьому фестивалі. Знову ж таки, останнім часом ми отримуємо лише погані новини з Польщі, нікого вже не дивують узурпація ЗМІ, шулерство з Конституцією, безкарність праворадикальних формувань, роздмухування українофобії та антисемітизму. Але те, як місцева публіка слухала розмову Моніки Шнайдерман і Миколая Ґринберґа, і те, якою бурхливою, напруженою, але водночас сповненою співчуття була дискусія після цієї події, засвідчує, що в Польщі все ще далеко не втрачено. Громадянське суспільство, навіть у віддаленій і патріархальній провінції, добре розуміє, куди котиться країна, розуміє та пробує діяти на міру власних сил. Інтелектуальна мужність і чесність, продемонстрована Ґринберґом у його книжках і під час презентації, були прийняті  аплодисментами. Оплесками, що вселяють надію в майбутнє європейської та демократичної Польщі.

Читайте також: Як концерт U2 Боснію об'єднав

По-третє, але насправді найголовніше, я був щиро зворушений зустріччю з лемками. Власне кажучи, моя презентація відбувалася в їхньому центрі – культурному товаристві ім. Б.-І. Антонича. Лемки, що нині живуть у Горлицях й околицях – переважно переселенці, що повернулися на малу батьківщину не так давно. Їх виселили звідси в 1947-му в рамках сумнозвісної операції "Вісла" на території, що Польща отримала від Німеччини. Минули десятиліття, але переселені люди так і не асимілювалися, зберегли свою самобутність, і вони – або їхні діти – таки повернулися в рідні краї. Нині їх тут небагато, але вони справді активні й пасіонарні. Говорять про свій біль, про кривду, їм заподіяну, але не концентруються тільки на негативі – діяльно організовують різноманітні заходи та фестивалі, щоб зберегти власну говірку, культуру, фольклор (особливо неймовірні пісні!). Приємно бачити, що після страшної трагедії примусового переселення цей субетнос не зник, не розмився, а ожив і з оптимізмом дивиться в майбутнє.

На фестивалі були добра література, цікаві гості, доброзичлива місцева публіка, важливі й глибокі розмови, багато болю, але й чимало надії. Єдине, чого на фестивалі Гаупта в Горлицях не було – провінційності.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram