Якщо кілька років тому в більшості співгромадян була ілюзія, що ще трохи, і країна почне швидко змінюватися, то в останні два роки романтичні настрої геть розвіяла неприваблива дійсність, пише у своєму блозі на "Новому часі" викладач Единбурзької бізнес-школи Іван Компан. Так, досягнення є, з цим не посперечаєшся. Ще більше є тих, хто про них мальовничо розповідає. Як та мати восьмикласника, яка поспішала поділитися, що її син нарешті навчився читати й запам'ятав таблицю множення. Чим не досягнення, он скільки в світі безграмотних людей! Не сумніваюся, що колись історики гідно оцінять зроблене в революційні "десяті" реформаторами нової та старої закваски. Але, порівнюючи швидкість реформ із середньою тривалістю людського життя, залишається із сумом визнати, що поколінню сорокарічних і старших найімовірніше розраховувати доведеться тільки на себе. І те, як ми проживемо залишок життя – в достатку або викрикуючи популістські гасла й розмахуючи прапорами на майданах, вимагаючи кращого життя, – залежить тільки від нас самих.

Що ж робити? Щонайменше адекватно оцінити, що нас чекає попереду, й бути до цього готовими. Адже майбутнє видається досить грізним. І мова навіть не про майбутні вибори. Найближчі роки будуть непростими для всіх без винятку ринків, що розвиваються. У сучасному глобальному світі немає самодостатніх економік. Коли настане криза, страждати будуть усі, тільки ступінь страждань буде різним. Навіть найсильнішим із країн, що розвиваються, доведеться несолодко. Що вже тоді говорити про маленьку сировинну українську економіку. У тому вигляді, що зараз, вона, на жаль, приречена страждати по повній.

Читайте також: З-за океану дме вітерець кризи, що наближається – економіст

Багато цікавого на тему країн, що розвиваються, було сказано на щорічній зустрічі МВФ і Світового банку, яка відбулася минулого тижня на Балі. Фінансове керівництво країн, що розвиваються, визнало, що попереду "важкі часи". Їхній скептицизм поділяють і керівники фонду та Світового банку, вперше з 2016 року знизивши прогноз глобального економічного зростання. Причини прості: підвищення ставок у США, сильний долар, зростання цін на нафту, величезна кількість боргу й торгові війни. "Це все проблеми, які не вдасться вирішити швидко, – так прокоментував нинішню ситуацію директор МВФ з азіатсько-тихоокеанського регіону, – фінансова влада повинна добре озброїтися". Говорячи про тривалість кризи, що насувається, багато учасників зустрічі висловили думку, що вона може тривати півтора-два роки. Що ж до "озброєння", то малися на увазі резерви, бюджетна дисципліна й ефективна монетарна політика.

Чи готова до такого сценарію українська фінансова влада? Відповідь очевидна. Резерви виснажені, передвиборні подачки рано чи пізно доконають бюджет, а подальше підвищення ставки НБУ – економіку. Чи можна зараз щось зробити інакше?! Ні, не можна. Долари для резервів надрукувати ми не можемо, переобиратися потрібно, тому "гречка" неминуча, а підвищення ставки – це єдиний спосіб боротьби з інфляцією, хоч як би це обурювало любителів дешевих кредитів.

Чи є "чарівна пігулка", яка може врятувати економіки, що розвиваються, зокрема українську? Звісно! Магія і чаклунство полягає в тому, що держава повинна будувати надійний фінансово-економічний фундамент, а не "жадібно пити з фонтану глобальної ліквідності", як робила і продовжує робити Україна. Навіть якщо знайдеться 451 "вакарчук" або будь-який інший "кандидат – народна мрія", щоб заповнити вакансії президента й депутатів, а олігарх-філантроп, який став на шлях виправлення, виростить на своєму телеканалі армію "нових лідерів" для роботи в держапараті, то все одно минуть десятиліття, поки ми побачимо результати реформ. На жаль, криза, що насувається, чекати не буде. Вона вже постукала у двері, й у нинішніх умовах рятуватися доведеться поодинці.

Читайте також: Загроза кризи: попереду непрості роки?

Що ж робити в цій тривожній ситуації обивателеві? Всі надії пережити кризу заховані в кубушці з доларами. Зважаючи на відсутність вільних скриньок у великих банках і зростання цін на їх оренду, очікування українського "обивательського ринку" підтверджують економічні погляди МВФ. Якщо держава не хоче слухати фонд, то хоча б пересічні громадяни прислухаються.

Ті ж, хто завчасно вивів гроші за кордон, розмістив їх на брокерських рахунках і чекає "зоряного" часу, щоб купити акції відмінних міжнародних компаній за півціни, коли настане кризовий розпродаж, ті й зовсім можуть бути зараховані в передовий загін класу українських фінансових рантьє, який зароджується.

Сумно, що ми знову повертаємося до інвестиційної риторики трирічної давнини. Знову домінують "долари під матрацом" Але, врешті-решт, це не перша криза в нашому житті й далеко не перші вибори. І хто б що не говорив, а ті, хто зумів через всі ці роки надій і реформ пронести у своєму серці любов до твердої валюти, ще жодного разу не залишалися в програші. Так буде й цього разу!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram